Наталка Шевченко - Кривава осінь в місті Лева

— Прийшов час турнути з органів чиюсь жирну дупу, — буркнув Боря. — Шефе, сьогодні наче не перше квітня? Що це за лайно таке?

— Якби ж я знав, — задумливо відказав Олег, не відриваючись від екрана. Саме показували пошкоджений будинок, в стіну якого і влетів безіменний водій. Навколо розбитого автомобіля зібрався чималий натовп. — Ми щось проспали.

— Не вірю жодному слову, — похитала головою Ніна. — Справжній серійний маніяк ніколи не буде змінювати свій стиль. Це все схоже на якусь імітацію. Для чого б тому Окозбирачу вбивати чоловіка ? Немає сенсу.

— Сенс є, — відповів Сокіл, — якщо той чоловік міг вивести на вбивцю. А беручи до уваги, що цей Ясинський був директором «РепроМеду», а також одруженим із жінкою, яка єдина нібито вціліла після зустрічі з маніяком, а потім дивовижно зникла...

— Думаєте, це все вона? — спитав Лупибатько.

— Ще не знаю. Якщо вважати її винною, то в такому разі те, що ми бачили, — звичайне прибирання свідка, який міг би вивести на її слід. Вона могла знати, що вчора ми відвідували Ясинського. Може, слідкувала. Той був геть п’яний, і ми б все одно нічого з нього не витягли... якби не те фото, візит дійсно був би марним. От вона і вирішила швиденько прибрати колишнього, на випадок, якщо ми повернемося знову, а той виявиться тверезим і все викладе. Навряд чи в неї лишилися романтичні почуття до людини, яка засадила її до психушки.

— Звучить логічно.

— Та одна річ все ж бентежить.

— Яка? — поцікавилася Рада.

— Для чого тоді було вирізати Ясинському серце й очі? Він-то явно не робив собі аборта, якщо дотримуватися цієї лінії. Якби йому відтяли, перепрошую, яйця, я б ще зрозумів...

— Я ж кажу — імітація, — тихо мовила Ніна. Олег почув.

— Мабуть, ти маєш рацію. Можливо, дійсно вбила вона, а того хлопця просто попросила прибрати тіло... але, як на мене, це сумнівно. Як щодо такого варіанта: той загиблий хлопець був, скажімо, її коханцем і на її прохання й зробив цю брудну роботу. А ритуал із серцем і очима — то лише хід, аби заплутати міліцію...

— Щось не схоже, що міліція дуже заплуталася, — уїдливо заявила Ніна. — Навпаки, їй суттєво полегшили завдання. В мене інша версія: а якщо чоловік також підпадав під її схему? Тобто вийняти поганцеві очі, бо не бачив свого щастя під самим носом, а серце — за ту ж саму безсердечність, з якою він їй зрадив і відправив до будинку для божевільних. Годиться?

Сокіл пожував губами.

— Інколи жіночий погляд на речі може стати в нагоді, — визнав він, помізкувавши. — Можливо, можливо... Гаразд, панове. Поки що мусимо діяти в тому ж напрямку — треба знайти жінку з фото. Гадаю, я з’їжджу до відділка, поговорю зі слідчим. Нам би їх допомога в пошуках не завадила. Наскільки я пам’ятаю, Сазоненко мужик тямущий, може зрозуміти. Якщо він ще, звісно, справу не закрив. З них станеться... Коротше, спробуємо заручитися підтримкою органів. Якщо ж ні...

— Будемо шукати самі? — припустив Лупибатько.

— Доведеться. Може, підключимо Ратушного... але то на крайній випадок. Борю, тобі таке завдання: поки мене не буде, обдзвонюєш психіатричні лікарні Львівської області. Почни з Кульпарківської. Представляйся якоюсь медичною шишкою і шукай відомості про колишню пацієнтку на прізвище Ясинська. Коли лікувалася, коли виписали, діагноз, і все таке. Теоретично вони не мають права надавати таку інформацію, але сам знаєш, як воно у нас на практиці.

— Зрозумів, — кивнув Борис.

— Коли щось нариєш — дзвони мені, — підсумував місію Сокіл. — Може, мотнемось туди і поговоримо з лікарями віч-на віч. Ми вже близько до розгадки, печінкою чую, тож сьогодні доведеться добряче побігати.

— Менше пива пийте увечері, шефе.

— Красно дякую, Радочко, за турботу. До речі, для тебе також завдання є. Для тебе і для Ніни.

— І яке ж? — встрягла Ніна, невимушено посміхнувшись. — Ми теж кудись поїдемо допитувати гарних хлопців, схожих на майора?

— Люба, чи в тебе смак такий кепський, чи уявлення про гарних чоловіків трохи кривувате. То, мабуть, після італійця. Але все одно — ні. Ви обидві будете сидіти в агенції, пити каву і нікуди не втручатися. За жодних обставин. Якщо Борі знадобиться ваша допомога, дозволяю діяти лише в рамках мережі Інтернет. Ще можете за нас помолитися — це, кажуть, допомагає... Усім все ясно?

Борис, Рада і навіть Ніна синхронно кивнули.

— І питань немає? Тоді до справи — з Богом!

Слідчий Сазоненко виявився на місці, у своєму кабінеті зі спартанським совдепівським інтер’єром, за столом, заваленим розкритими папками, і з написаною на лиці заклопотаністю. А коли розгледів Олега, котрий цілеспрямовано просунувся у двері, до неї додалася ще й виразна неприязнь, яку старий навіть не став приховувати.