Андрій Кокотюха - Осінній сезон смертей

Здесь есть возможность читать онлайн «Андрій Кокотюха - Осінній сезон смертей» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 1997, Жанр: Маньяки, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Осінній сезон смертей: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Осінній сезон смертей»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

"…автор уміє будувати цікаві сюжети, захоплювати читача своєю інтригою. А для читача це дуже важливо, адже він любить і заплутане плетиво кримінального сюжету, і впізнавати знайомі ситуації, і радіти, розгадавши розвиток колізії».
Соломія Павличко Журнальний варіант Березіль, 997 р. N 3–4

Осінній сезон смертей — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Осінній сезон смертей», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Коли я ввечері збирався йти з роботи, подзвонила Алла:

— Як справи?

— Знайшов тобі заміну. Зараз поїду до Мухтара, мало часу лишилося, сьогодні дещо сталося.

— Вибач за вчорашнє.

— Я розумію. Зустрінемося сьогодні? Дома будеш?

— Тому й дзвоню… По всіх общагах перевірки. Менти ходять по кімнатах з шостої ранку, перевіряють, хто нелегально живе. Протягом доби тим, кого спіймали, наказано звільнити кімнати, а комендантам наказано простежити. Ті бісяться — їх же теж штрафують, плюс до того самі нелеґали хабарі тицяють… Без документів просто так зараз не зайдеш. Тільки чого це вони з ланцюга зірвалися?

— Розберемося, — я вже знав відповідь.

Мурашко отримає бандероль на своє ім’я. Копію касети і мою записку. Тоді поговоримо знову. Мені набридло, коли мене лякають. Тепер — Ігор…

Дуже добре, просто чудово, що Мухтар і обидвоє Аликів сприймають все як цікаву гру, що вносить хоч якусь різноманітність у їхню рутинну бандитську житуху. Очі їхні горять азартним вогнем, хочеться швидше почати риболовлю: закинути вудку з приманкою-живцем і чекати, поки клюне. У всякому разі, на перших порах їх підтримку гарантовано. Я був чомусь впевнений, що тих п’яти днів, які у мене є, не вистачить для того, щоб риба заковтнула приманку, але грати відбій було б дурницею. Фокус із диктофоном спрацював, але не зовсім так, як хотілося. Мурашко дзвонив і не вибирав виразів на мою адресу, казав, що навряд чи хто з місцевих насмілиться навіть слухати цю касету. А коли я пообіцяв, що її будуть слухати там, де зацікавлені в тому, аби місце його, Мурашка, зайняла інша людина, він пояснив, що закони, які я порушую (і він це дуже скоро доведе), не залежать від того, хто чиє крісло займає, і в мене все одно будуть страшні неприємності, в мого редактора — теж.

Звичайно, якусь фору я отримав, поки що мене принаймні залишили в спокої, але на Хижняка все одно тиснуть, відтепер — з іще більшою силою, і з міста він мене таки прибере на деякий час. Та, попри все, п’ять днів у мене є. Це мої дні, мій мізерний, але шанс довести свою правоту.

По закінченні розмови Маленький Алик запропонував випити. Бажання особливого не було, але відмовляти не хотілося, і, прийнявши з ввічливості сотку, я попрощався. Ігоря я помітив у фойє і впевнено підійшов до нього. Сто грамів на голодний шлунок свою справу зробили — додали куражу.

— Здоров! — рук із кишень куртки я не виймав.

— А ти впертий, — ані здивування, ані захоплення, — Ігор просто констатував факт.

— Мухтар знає, що ти стукаєш ментам?

— Що ти мелеш?

— Зв’язки у тебе, думаю, слабенькі. На рівні дільничного, інакше якби в тебе був справді серйозний дах, ти б не боявся засипатися. Я можу помилятися щодо дільничного, але громовідвід у тебе в ментурі є. Як ти думаєш, Мухтарові це сподобається?

Ігор скреготнув зубами, але стримався.

— У Мухтара, звичайно, частина місцевих лягашів на зарплаті, тільки він їм платить, як персоналові, а ти — стукаєш. І йому навряд чи це сподобається. Стукач рано чи пізно здасть свого хазяїна. Чи ти не згоден?

— Не бери мене на понт, — здавалося, Ігор говорив, не розтуляючи рота. — Навіть не пробуй.

— Я знаю, що мої доводи можуть і не спрацювати, і мені буде кепсько. Але ти лишишся під підозрою, адже диму без вогню, сам знаєш… Хіба буде до тебе те саме довір’я?

Він мовчав, переварюючи почуте. А я мовчки розвернувся і пішов до виходу.

ЮЛЬКА

Пізніше я зрозумів, що мокрий сніг тільки підсилив ефект. А поки до мене це не дійшло — я щулився на автобусній зупинці в студмістечку і подумки лаяв себе за те, що не взяв парасолі.

І все одно Юлька в розчахнутому білому плащі, у туфлях, підбори яких клацали по асфальту гучніше за револьверні постріли, простоволоса, руки в кишенях, під плащем — міні, виглядала на фоні мокрого снігу, як фотомодель. На Юльку як на жінку я уваги зовсім не звертав, бо прекрасно знав усі її вади, але сьогодні, коли побачив, як вона у своєму летючому плащі впевнено йде просто на мене, забув одразу, що знаю цю молоду жінку як облуплену. По тротуару, не звертаючи уваги на сніг, впевнено крокувала впевнена в собі (не вродлива, ні, але шикарна!) — жінка, що знає ціну собі і всім довкола. У Юльці живе велика актриса, сьогодні я це визнав.

Максим під ручку зі своєю без смаку одягненою дружиною стояли під парасолею. Я тупцяв під мокрим снігом близько години, перш ніж вони з’явилися на зупинці. І раптом Юлька! Вона переходила дорогу до автобусної зупинки. На неї важко було не звернути увагу, і голови присутніх майже синхронно повернулися в її бік. Спочатку дивилися з цікавістю — схоже, дівчиськові до фені мерзенна погода. А потім хлопці витріщилися на Юльку захоплено, дівчата — з презирством і заздрістю. Я приклеївся поглядом до Максима, і мені передалася його напруга. Та мізансцена, що розігралася на моїх очах, за будь-яких інших обставин не привернула б нічиєї уваги, власне кажучи, нічого екстраординарного не сталося, але я бачив, що Максим, на якусь мить повернувши голову в бік приманки, відвернувся і демонстративно, якось неприродно втупився поглядом у бетонний паркан, а його дружина, теж скосувавши в той бік, ще щільніше притислася до чоловіка і міцніше стиснула його руку. По-моєму, вона підняла на коханого сповнені вдячності очі. Ти, Кропиво, підганяєш задачку під відповідь. Тобі не здається, хлопче? Та ні ж бо! Він клюнув! Не заковтнув, а клюнув! Клюнув!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Осінній сезон смертей»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Осінній сезон смертей» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Андрій Кокотюха - Клуб Боягузів
Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха - Аномальна зона
Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха - Київські бомби
Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха - Шукачі скарбів
Андрій Кокотюха
libcat.ru: книга без обложки
Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха - Зламані іграшки
Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха - Небезпечна спадщина
Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха - Група залізного порядку
Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха - Пригоди Клима Кошового
Андрій Кокотюха
Отзывы о книге «Осінній сезон смертей»

Обсуждение, отзывы о книге «Осінній сезон смертей» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x