Андрій Кокотюха - Осінній сезон смертей

Спокійно. Він іще щось говорить, а я не слухаю.

— Ще раз, погано чути!

— У тебе переляканий голос. Правильно боїшся. Твоя підстилка Аллочка залишається жити лише тому, що боїться мене. Я, може, не зачепив би й цю шлюху. Тепер. Але ти сам винен, ти все придумав, так мені Ігор сказав. І я сьогодні покараю її тільки затим, щоб довести — ніхто не заважатиме мені робити світ таким, яким він повинен бути. Він повинен бути вільним від різної гидоти. Ваша дівка погодилася зобразити шлюху — значить, вона такою і є. І значить, її бути не повинно. Ніхто мені сьогодні не перешкодить, ти все зрозумів? Я не прощаюся.

Короткі гудки.

Паніка охопила мене не одразу. Спочатку я на таксі домчав додому і не застав там Юльки. Ще одне таксі — в студмістечко. Алли теж немає вдома. Юльки немає в кімнаті бармена. «Зодіак» зачинений, ще немає навіть шостої. Вже починаючи мандражити, забарабанив у Максову кімнату. Нікого. Навряд чи я когось тут взагалі застану. Макс не дурень, жінку точно відправив кудись під якимось приводом — не думаю, щоб вона знала! — і сам причаївся, вискочить, як змія із засідки.

Мухтара не знайти, не так це просто. Я раптом усвідомив, що не знаю, де живуть обидвоє Аликів. Гоша! Біжу до нього — той самий результат, нікого. Остання надія — бармен, але він не бере участі в нашій операції. Знову в «Зодіак». Уже відчинили, поки нікого — і замість Сашка-бармена його новий змінщик. А він точно ані сном, ані духом.

І ось тоді мною оволоділа найсправжнісінька паніка.

Щоб не сидіти на місці, я вийшов на повітря. Вночі обіцяли заморозки, а зараз земля зарошувалася мерзенним підлим обложним дощем, який, на відміну від сильної зливи, може набридати довго. Всупереч надіям, дощ не охолодив і не заспокоїв.

Я повернувся до залу, замовив горілки, зробив великий ковток.

Спокійніше. Думай, голова. Вчинок Ігоря всього-на-всього демонструє, як принцип іде на принцип. Стати мені на заваді будь-якою ціною. Припустімо, він хотів попередити Макса і лише зірвати мої задуми, адже не тільки він — я сам до кінця не вірив у всю цю затію. Але вийшло все навпаки. І хто знає: якби не провокація Ігоря, чи вийшло б у нас що-небудь… Я мушу, як це не смішно, бути вдячним цій сволоті бандитській, спрацювало ж…

Але в мене була можливість переконатися — Макс хитрий і через це небезпечний супротивник. І не спіймали його досі тільки тому, що не хотіли ловити, бо розумні супротивники наших, гад, героїв-сискарів не влаштовують. Їм би алкаш, бабця-торговка з ковбасою і цигарками або явно виражений тупоголовий пацан-бандит. Сьогодні я повинен подумати і здогадатися, як і звідки буде нападати Макс.

А якщо попередити міліцію? Відпадає.

Попередити всіх учасників операції? Її можна зірвати. А саме тепер, коли я допив горілку, на зміну паніці прийшов азарт. Я тебе переграю, сволота! Ти в мене кров’ю вмиєшся!

Спокійніше, спокійніше… Я вирахував тебе, Максику. Добряче подумав і вирахував, знав, де шукати і кого шукати. Значить, я тебе знаю, як облупленого. І зможу, якщо напружуся, вгадати, як ти будеш діяти і звідки нападати. Треба ще випити. Горілка зараз діє дуже слабо, коли людина вся на нервах — завжди так.

Але в голову нічого не йшло. Думку про те, що все може зірватися, ніяк не вдавалося відкинути, тільки вона й крутиться в голові.

Час пройшов несподівано швидко, і близько дев’ятої нарешті з’явилася Юлька з ескортом. Обидвоє Аликів справді нагадували королівських пажів. Уся трійця напружена, це помітно навіть у напівтемряві бару. Мисливці в джунглях, що чекають нападу тигра у будь-який момент, слухають джунглі і здригаються при найменшому шересі, навіть якщо вітер торкнеться верхівок пальм…

Ні, їм нічого говорити не можна. У всякому разі, Юльці — точно. Вона й без того напружена, хоча до вчорашнього дня трималася навіть дуже бадьоро. Дізнається про все — перелякається остаточно. А гарячі кавказці теж можуть не витримати. Ні, я мовчатиму. Я здогадуюсь, що може нас чекати. Я вже спокійний. Усі на своїх місцях, і я готовий до дій. Зі мною в тебе, Максику, номер не пройде.

Половина десятої. Явився всюдисущий Гоша, не приховуючи своєї стурбованості, крикнув мало не з порога: «Ну, як там?» Алик покрутив пальцем біля скроні. Юлька мерзлякувато пересмикнула плечима. Взагалі вся ця компанія своєю явною нервозністю привертала загальну увагу. Хоча всі вони сиділи в різних місцях, неважко здогадатися, що затівається якась незрозуміла гра.