Джеймс Чейз - Меллорі

— Схоже, ви таки твердо постановили доп'ясти свого, чи не так? — безтурботно мовив він.

— Ви самі зіграли нам на руку, — сказала вона, гасячи свою цигарку.

— А Крю? Ви з холодним серцем його вбили — один із вас убив. Але ж він вам нічого не зробив.

— О, якраз-таки зробив. Йому слід було дати нам спокій, а не пхати носа до наших справ, — з кам'яним виразом обличчя сказала вона. — Нікому не варто ставати на нашому шляху, надто коли ми вже зайшли так далеко. Ми не могли йому довіряти; однак не вбивали б його, якби ви були з нами чесні. Тому Крю мусив померти. Це був очевидний спосіб здобути над вами владу.

Раптом Коррідон запитав себе, чи не блефує вона. Він аж ніяк не міг прийняти той факт, що Крю — мертвий, холоднокровно застрелений.

А що, як вони просто заховали Крю деінде? А що, як насправді він не мертвий?

Жанна продовжувала:

— Ви знайдете Меллорі. Маєте підказки, які допоможуть у пошуках, а також докладний опис самого Меллорі. Ми у вашу роботу не втручатимемося. Можете шукати так, як вважатимете за потрібне, мусите лише його знайти. Ми даємо вам на це три тижні.

— А що тоді?

— Якщо до того часу ви не знайдете Меллорі, ми муситимемо вирішити, чи ви справді доклали достатньо зусиль, а чи просто нас надурили. Ми вжили усіх запобіжних заходів. Пістолет і розписка лежать в адвокатській конторі, правникам якої ми дали настанови, аби надіслали ці докази до поліції, якщо бодай один із нас упродовж тижня не вийде з ними на зв'язок. — Жанна підвелася. Її шовковиста чорнява голова сягала Коррідонові до плеча. Вона підвела на нього погляд — серйозний, спокійний та безстрашний.

— Чому не прийшов Ренлі? — запитав Коррідон. — Або ж Ян?

Вона зробила нетерплячий рух, неначе відповідати на таке несуттєве запитання було би марною тратою часу.

— Ренлі про це нічого не відомо. Ян — надто запальний. Крім того, я тут із власної ініціативи.

— То Ренлі про це нічого не знає? Вбивство приголомшило б його, чи не так?

— Можливо. Це несуттєво. — Вона зробила рух, збираючись пройти повз Коррідона в керунку дверей. — Гадаю, наразі це все. Ми триматимемо з вами зв'язок. Ви маєте три тижні. І не варто недооцінювати Меллорі. Він дуже небезпечний.

— Дозвольте, я піду перший, — сказав він. — Я увімкну світло. — Коррідон щосили стримував себе, він був неначе стиснений кулак.

Він зійшов сходами додолу, ввімкнув світло у передпокої та відчинив вхідні двері. Мьюз зяяв темрявою, і в обличчя йому повіяло холодним вітром. Світло з передпокою осявало вологу бруківку; Коррідонова постать відкидала велетенську тінь на двері гаража навпроти.

Жанна стояла обіч нього, дивлячись у пітьму.

— Ми дотримаємося своєї частини угоди, — сказала вона. — Знайдіть Меллорі, й ми заплатимо вам решту грошей.

— Тільки не думайте, ніби усе буде по-вашому, — сказав він, неспроможний далі стримувати свою лють. — Я — людина, яку збіса небезпечно шантажувати, й невдовзі ви у цьому переконаєтеся.

Його слова справили на Жанну миттєвий ефект, неначе іскра, що потрапила у бочку з порохом. Коррідон увесь час відчував, що спокій та стриманість Жанни показні — лише маска, що приховує її справжні почуття, проте навіть не підозрював, яке дике шаленство вивільнять його слова у цій дівчині.

Жанна відскочила від Коррідона та стала з ним віч-на-віч. Зараз світло з передпокою падало просто на неї. Здавалося, ніби Жанна стала вищою, обличчя дівчини пожорсткішало, надаючи їй кощавого, побитого життям вигляду, очі сяяли, неначе у розлюченої кішки, скидалося на те, що навіть волосся на її голові стало сторч, а пальці зігнулися, неначе пазурі, й вона випростала руки перед собою та стрясала ними в бік Коррідона.

— А ви переконаєтесь у тому, що я — не та людина, яку можна безкарно обманювати! — вигукнула вона хрипким здушеним голосом. — Мені потрібен Меллорі. Він буде моїм. І ви його для мене знайдете! Ви! Так, ви — ви, дешевий обманнику! Ви — ви, вузьколобий герою! — вона випльовувала в нього ці слова. — Увесь цей час я знала, в які ігри ви граєте. Та жоден засіб не є надто брудним, якщо завдяки йому я знайду Меллорі; ось чому я не гребую вами користуватися! І знайдіть його! — Її голос залунав іще голосніше. Вона вже криком кричала на Коррідона. — Чуєте? Знайдіть його! А як ні — я не матиму до вас пощади. Я прийду подивитися, як ви повиснете у зашморгу! — Вона позадкувала, її обличчя пересмикувалося, в очах палав вогонь.

Коррідон витріщався на неї, відчуваючи, що його аж холодом обіймає. Жанна скидалася на божевільну, на небезпечну, на щось не від цього світу.