Джеймс Чейз - Меллорі

— Вони тут уже чотири дні, — сказав Крю, стискаючи та розтискаючи кулаки. — Я й кроку не можу з дому зробити без того, щоб один із них мене не супроводжував. Жодного усамітнення. Я вже не годен цього більше витримувати. Навіть не уявляю, як усе це може скінчитись.

— То не варто було тобі обчищати його кишені.

Крю здригнувся, і його обличчя злегка зашарілося.

— Він розповів тобі, так?

— Він сказав, що ти — кишеньковий злодій і що ти намагався їх шантажувати.

Крю почав виправдовуватися.

— У мене закінчилися гроші. А цієї трійці взагалі не мало би бути у нашій країні. З їхніми документами не все гаразд. Їх цілком могли би заарештувати. Я... я хотів лише п'ятдесят фунтів.

— Ліпше би ти дав їм спокій, — відказав Коррідон, якому вже починали набридати ці скарги Крю на недолю. — Немає сенсу мене про щось просити. Я нічим не можу тобі зарадити. Зрештою, це лише твій клопіт.

Крю почав міряти кроками кімнату, міцно зчепивши руки за спиною.

— Ти ж не гадаєш, що... — Він затнувся, неспроможний промовити вголос думку, яка хвилювала його впродовж останніх двох днів. Він безпорадно поглянув на Коррідона, а відтак продовжив крокувати кімнатою туди й назад. — Через них я став геть нервовий. Хотів би я знати, як усе це може скінчитись. Вони ж не... — Крю знову затнувся, кусаючи губи та втупившись очима в Коррідона. — Вони мені не довіряють. Ось у чому біда. А я ж нічого не робитиму й триматиму язика на припоні. Я дав їм своє слово. Я навіть запропонував присягнути на Біблії.

— Ти маєш Біблію? — із глузливою посмішкою запитав Коррідон.

Крю серйозно поглянув на нього.

— Ні, але вони могли би купити її для мене, хіба ні? Я сказав, що заплачу за неї... — Його голос стишився. — Вони мені не довіряють, — безнадійно повторив він.

Коррідон стримався, аби не позіхнути.

— Тим часом ти міг би змішати мені ще один напій. Це ж бо твоя пляшка віскі, чи, може, їхня?

— Просто неймовірно, — промовив Крю, — це ж треба було мені зійтися з отакими людьми. Та донедавна я навіть не знав, що існують такі люди, як вони. Вони збираються вбити цього типа, Меллорі. — Раптом його обличчя сіпнулося. — Це вбивство. Та їм до того байдуже. Байдужісінько... Я чув їхні розмови. Та дівчина — найгірша з них усіх. Вона жорстка. Хіба ж ні? — Він стояв перед Коррідоном, його очі хворобливо блищали. — Хіба ж вона не тверда, як той граніт? Вона не схожа на жодну жінку, яку я будь-коли знав. — Він розвернувся та заламав руки. — Мене не полишає думка, що вони збираються мене вбити, — несподівано мовив він. — Я знаю, це глупство, проте ніяк не можу перестати ставити себе на їхнє місце. Що ще вони можуть зробити у цій ситуації? Якщо вони збираються вбити того типа, Меллорі, то чому б їм не вбити й мене? — Він різко обернувся і знову став навпроти Коррідона. Крю пітнів. — Я не можу спати. Через усе це я став геть нервовий.

— Ліпше випий, — сказав Коррідон, підводячись на ноги. — У тебе істерика.

— Думаєш, вони мене вб'ють? — запитав Крю. Він витер свої спітнілі долоні пошарпаною носовою хусткою. — Той поляк... він увесь час дивиться на мене так, ніби щось планує.

Коррідон щедро налив йому віскі, додав трохи содової та сунув склянку в руку Крю.

— Не будь дурнем, — грубо сказав він. — Ну ж бо, опануй себе. Нічого такого з тобою не станеться.

Склянка цокотіла об зуби Крю, коли той ковтав своє віскі.

— Хотів би я бути таким упевненим, — продовжив він після тривалої мовчанки. — Це становище зводить мене з розуму. — В його очах виступили сльози. — Вони постійно за мною спостерігають. Я не маю жодного усамітнення. І вона... вона — найгірша. Вона нелюдяна. Ти не знаєш, яка вона є.

До кімнати увійшов Ренлі. З ним була Жанна. Крю відскочив назад, і його обличчя геть зів'яло.

— Зробіть таку ласку та складіть Янові товариство, гаразд? — спокійно мовив Ренлі. — Мені шкода, що доводиться гонити вас з кімнати до кімнати, але ж ви самі накликали це на себе, хіба ні?

— Нікуди я не піду! — вигукнув Крю, задкуючи. — З мене цього вже задосить! Ви маєте піти. Усі ви. Будь ласка, ідіть звідси... — Він знову почав заламувати руки, коли до кімнати увійшов Ян.

— Ходімо, — сказав поляк.

Крю безвільно обм'як і лельом-полельом пройшов до прилеглої кімнати. Ян увійшов слідом за ним і зачинив за собою двері.

— Він думає, що ви збираєтесь його вбити, — безтурботно сказав Коррідон. — Певно, забагато начитався гангстерських романів.

— Ми вирішили заплатити вам суму, яку ви просите, — сказала Жанна, не приділяючи уваги його непрямому запитанню.