Джеймс Чейз - Реквієм блондинкам

— То він навіть не давав їй квитанцій?

Реґ заперечно мотнув головою.

— Ні, гадаю, він надто розумний для цього. Але мені таки вдалося з’ясувати, що фото, зроблені напередодні, наступного дня обов’язково викладаються на прилавку. Скидається на те, що він — саме той, хто нам потрібний, однак ми нічого не зможемо довести.

Я буркнув: — Не густо. — Що ще вдалося вам дізнатися?

Реґ випустив дим через ніздрі.

— Я заскочив до його приятеля — хлопця на ім’я Роджер Кірк. Вони з Тедом усюди ходять удвох. Він мене знає, але мені нічого не вдалося з нього витягти. Можливо, з ним краще поговорити вам?

Я замислено поглянув на нього.

— Ви щось надумали?

— Цьому хлопцеві, Кірку, може щось бути відомо про причетність Теда до зникнень дівчат. Якщо ви змусите його заговорити, то він зможе пролити світло на цю справу.

— А це непогана думка, — озвався я. — Але мусимо бути дуже обережні. Якщо Кірк скаже Тедові, що ми його підозрюємо, то це може все зіпсувати. Якщо не помиляюсь, Еслінгер ось-ось стане великим цабе в цьому місті, тож мусимо бути обережними. Однак вважаю, що ми не можемо нехтувати будь-якою зачіпкою. Спробую щось витягнути з Кірка.

— Тож я полишаю його вам, — сказав Реґ, неспокійно вовтузячись на стільці. — Коли ж ми врешті їстимемо? Я страшенно голодний!

— Коли прийде Одрі, — сказав я, допиваючи віскі. — А що вам відомо про Елмера Генча?

— Про от такого? — і Реґ скорчив відповідну гримасу. — Від нього в мене мурашки по шкірі. Чи доводилось вам коли-небудь бачити щось подібне? Та його легко можна знімати у фільмах жахів!

— То що вам про нього відомо?

— Що він тепер займається всіма справами похоронного бюро замість Еслінгера. Про нього кажуть, що він природжений трунар. Спеціалізується на бальзамуванні трупів. Коли він завершує свою справу, то труп виглядає живішим, аніж за життя. Сам я не бачив його роботи — та й не дуже цього прагну! — однак знаючі люди високої думки про нього.

— Місіс Еслінгер його сестра, чи не так?

Реґ кивнув.

— Чудова пара. Сестра прилаштувала його на цю роботу, коли Еслінгер подався в політику — та так він там і прижився. Мені шкода Еслінгера, що в нього постійно перед очима такий упир.

— А це правда, що місіс Еслінгер випиває? — поцікавився я. — Так мені казав Діксон, але з її вигляду цього не скажеш.

Реґ знизав плечима.

— Не можу стверджувати, — зауважив він. — Утім, вона якась дивна. Еслінгер її боїться.

— Що ви маєте на увазі?

— Вона керує і ним, і бізнесом. Я чув, що це вона змусила його піти в політику. Звісно ж, вона просто трясеться над Тедом, але, гадаю, це вам відомо.

Я кивнув головою.

— Але з того, що я бачив, навряд чи вона здатна переживати через будь-що. Вона мені не подобається — від неї у мене мороз по шкірі.

Повернулася офіціантка із колою для Реґа.

— Подавати їжу?

— Оце так! — запротестував Реґ, коли я заперечно хитнув головою. — Де це, в біса, Одрі? Хіба ж я вам не казав, що вмираю з голоду?

— Гаразд, — погодився я. — Тоді обід на двох.

Коли офіціантка вкотре зникла, я продовжив:

— Боюсь, щоб наша крихітка знову не встряла в якусь халепу!

Реґ поглянув кудись поверх моєї голови і вищирився.

— Тільки не цього разу, — повідав він. — Ось вона йде!

Я розвернувся.

Одрі, премила в своїй яблучно-зеленій сукні та великому білому капелюсі, прямувала до нас через усе приміщення. Очі її горіли від збудження. Я схопився з місця, бо зрозумів, що щось трапилося.

— Що сталося? — запитав.

Вона виклала блакитну квитанцію на білу скатертину.

— Ось це щойно вручили мені, — сказала вона, підтягаючи стілець і сідаючи поруч.

Мені не треба було двічі дивитися на ту квитанцію. Я вже знав, що це, ще до того, як прочитав на ній таке:

«Вас щойно сфотографували!»

Я повільно опустився на стілець і витріщився на Одрі, відчуваючи, що кров схлинула мені з обличчя.

— Ну, тепер ви вже маєте бути задоволені, — сказала вона, посміхаючись мені. — Хіба ж це не та нагода, на яку ми всі чекали?

— Що ти маєш на увазі? — гостро озвався я, намагаючись подолати шок, якого зазнав. — Якщо гадаєш, що таким можна легковажити, то ти божевільна!

Вона зітхнула, шукаючи підтримки у Реґа.

— Що з ним таке? — перепитала вона. — Ось перед нами пряма дорога, що виведе нас до вбивці, а він каже, що я божевільна!

Тепер навіть Реґ виглядав схвильованим.

— Послухайте-но, дівчинко! — лагідно озвався він. — Цей чоловік любить вас!

Тепер настала черга Одрі дивуватися.