Джеймс Чейз - Реквієм блондинкам

— Дуже цікава пропозиція, — пробурмотів він. — То яка інформація вам потрібна?

— Наскільки я зрозумів, шеф поліції Мейсі хоче, щоби мером став Рубі Старкі. Чи не можете ви мені сказати, чому?

Діксон глибокодумно почухав схожий на дзьоб ніс.

— Я не хотів би висловлювати власну думку, але можу повідомити громадську. Звісно ж, якщо це вам якось допоможе.

— Продовжуйте, — заохотив його я, знаючи, що так чи інакше дізнаюсь і його думку.

— Проблема з Кренвілем полягає в тому, — почав він, — жмакаючи в руках промокашку і дивлячись на мене проникливими, хитрими очицями, — що впродовж останніх двадцяти років усі мери вибиралися з обіцянками «покращення».

І Кренвіль вже такий «покращений», що гроші тут вже не можуть вільно обертатися.

Для того, щоб місто процвітало, людину праці — такого собі містера Спенсера — слід заохочувати, щоб він витрачав свої гроші. Сумним є той факт, що коли не ужити певних заходів, то великих прибутків тут не отримаєш.

— Двадцять років тому Кренвіль мав чотири гральні заклади, іподром, два шикарні нічні клуби і навіть невеличний бордель. Люди витрачали зароблені гроші на розваги, і місто процвітало. Тепер усі подібні місця зачинені. Відчуваєте різницю?

Він узяв олівця і почав на ньому малювати куб.

— Мейсі хоче, щоби Старкі став мером, тому що той заохочуватиме всі види розваг, які приноситимуть прибутки. Мейсі мріє знову відкрити гральні заклади, нічні клуби і навіть іподром. А Старкі має великий досвід у цьому і легко би з усім впорався.

Діксон домалював куб і почав долонею катати олівець по столу.

— Мейсі нікудишній поліцейський, але чудовий бізнесмен.

— Якщо Старкі візьме усе тут у свої руки, Кренвіль невдовзі стане містом розпусти, чи не так? — я намагався сказати це якомога байдужіше.

— Вельми вірогідно, містере Сп’юек. Я би навіть сказав, що це цілком ймовірно, — він посміхнувся мені. — Однак прошу вас, не посилайтеся на мене ніде. Я би не хотів, щоби будь-хто знав мою думку з цього приводу... принаймні, зараз.

— А якщо вибори виграє Еслінгер?

— Ну, в Еслінгера інше бачення майбутнього міста. Думаю, при ньому багато що покращиться. Я, звісно ж, не знаю цього достеменно, бо, як для Кренвіля, він занадто лівих поглядів, але дуже щира людина.

— Розкажіть мені про нього докладніше, — попросив я.

Діксон відкинувся у кріслі, зчепивши долоні.

— Так... дозвольте мені подумати... — сказав він, нахмуривши лоба і зосереджено втупившись у стелю. — Він приїхав до Кренвіля тридцять років тому. Якийсь час був помічником у похоронному бюро Морлі. Невдовзі містер Морлі помер, і Еслінгер перебрав усе у свої руки. Завжди був сумлінним, старанним працівником і багато зробив для міста. Його люблять, йому довіряють. Вам він сподобається, містере Сп’юек, хоча може не сподобатися його дружина.

Тут він поглянув у вікно й хитнув головою.

— Дуже рішуча жінка. Мене завжди цікавило, чому містер Еслінгер із нею одружився, — і додав, притишивши голос: — Вона п’є.

Я щось муркнув.

— У них є син, — продовжував розповідь Діксон. — Чудовий хлопець! Вдався у батька в усьому. Розумний і тямовитий. Вивчає медицину, й гадаю, його чекає блискуче майбутнє.

Діксон знову поколупався у вусі.

— Мати його просто обожнює. Це її єдиний інтерес — окрім пляшки, звичайно!

І він хитнув головою при вигляді маленького шматочка сірки, який йому вдалося видобути з вуха.

— Чи є в нього гроші? — запитав я.

Діксон стис губи.

— В Еслінгера? Це залежить від того, що ви називаєте грошима. В нього невеличкий, але доволі прибутковий бізнес. Люди мруть. Насправді у Кренвілі висока смертність, бо його не можна назвати здоровим містом, — він поглянув на мене з хитрою самовдоволеною посмішкою. — Принаймні, не для всіх він такий.

— Я вже мав нагоду це помітити, — зауважив я, — однак мене не так легко залякати.

Ми глянули один на одного, потім я витяг пачку сигарет «Кемел» і запропонував йому пригоститися.

— Як ви гадаєте: що сталося зі зниклими дівчатами? — запитав я, запалюючи сигарету.

— Те, що я думаю, і те, що друкую в газеті — різні речі, — промовив він обережно. — В мене працює один молодик, котрий висвітлює місцеві новини. Він любить сенсації. Саме він і переконав мене, що версія про серійного вбивцю збільшить тираж газети.

І Діксон вищирив у лукавій посмішці свої жовті зуби.

— Він був правий, містере Сп’юек — це справді збільшило тираж.

— Але ви ж у це не вірите?