Джеймс Чейз - Реквієм блондинкам

Вулф довго розглядав моє посвідчення. Можливо, він отримував задоволення від того, що я стою отак перед ним.

— Сподіваюсь, воно справжнє, — пробурмотів він нарешті і недбало кинув його мені. — Чи відомо вам, чому ви тут?

Я відповів, що це мені невідомо.

Він поправив золотий ланцюжок на годиннику і показав рукою на одне з крісел.

— Сідайте.

Я вибрав найзручніше крісло в кімнаті, підтягнув його до Вулфа та із задоволенням випростав ноги. Кілька хвилин він мовчки дивився у вікно. Не знаю, у чому полягала його тактика, та вона виявилась невдалою. Я безмовно спостерігав за ним, вичікуючи.

— Бачите це? — зненацька гаркнув він, тицяючи у щось за вікном.

Я простежив за його рукою і змушений був нахилитися, щоби помітити купу димарів удалині.

— Це все було моє.

Не знав, співчувати йому чи вітати, а тому промовчав.

— Я управляв цим двадцять років. Усе це було моє — до останнього гвинтика. Минулого місяця я все полишив, — його обличчя при цих словах якось зразу обвисло, тож я змушений був щось буркнути у відповідь.

Здається, мої слова його розлютили.

— Такий молокосос, як ви, нездатний цього зрозуміти, — поспішно додав він, і його водянисті очі зблиснули. — Я працював там по дванадцять годин щодня двадцять років поспіль — і тепер мені цього не вистачає.

Я відповів, що, здається, тепер його розумію.

Він оперся на підлокітник крісла.

— Вже через три дні, як полишив роботу, я мало не збожеволів від нудьги. Знаєте, чим я маю намір тепер зайнятися?

Він нахилився вперед і на його обличчі читалося збудження.

— Я хочу стати мером цього клятого містечка і сколихнути його, як слід.

Мене би не здивувало, навіть якби він виявив намір стати хазяїном Білого дому.

— Однак є ще два кандидати, — додав він із похмурою ноткою в голосі. — Вибори за місяць. І в мене є лише три тижні, щоб віднайти тих зниклих дівчат.

Я не розумів, про що він говорить.

— Яких зниклих дівчат?

Він нетерпляче махнув рукою.

— Не пам’ятаю їхніх прізвищ — моя секретарка ознайомить вас із деталями. Словом, пропало троє дівчат. Еслінгер і Мейсі скористаються їхнім зникненням, щоби додати собі голосів. Я щедро заплатив Форсбергу — і я вам не заздрю, якщо ви не впораєтесь із завданням.

Зі мною таке не спрацьовувало. Та я вже бачив, що він не той, хто вникатиме в деталі. Тож просто сидіти тут і слухати його — марнування часу.

— Здається, мені краще поговорити з вашою секретаркою, — промовив я, підводячись.

— Так, вона вам все розповість, — і він енергійно хитнув головою у відповідь. — Тільки пам’ятайте, що я планую стати мером цього містечка. А коли я вже чогось хочу, то я це отримую. Затямили?

Звісно ж, я затямив.

Він подзвонив, і на порозі з’явилась дівчина років дев’ятнадцяти-двадцяти — маленька, худенька й налякана. Вона була в окулярах і вигляд мала такий, що її дуже хотілося підгодувати.

— Це детектив, — муркнув їй Вулф. — Забери його з собою і розкажи все, що він захоче знати.

Вона з цікавістю оглянула мене і попрямувала до дверей.

Я підвівся.

Вулф додав:

— Пам’ятайте, що я вам казав — мені потрібні результати! І не приходьте сюди доти, поки не матимете, що сказати.

Я відповів, що вже скоро зможу дещо вияснити і вийшов з кімнати услід за дівчиною. Вона провела мене крізь хол у кімнатку, яка, вочевидь, слугувала їй офісом.

— Я — Марк Сп’юек, — відрекомендувався я, коли вона зачинила двері. Сподіваюсь, що не надто відволік вас від роботи!

Дівчина знову зацікавлено поглянула на мене. Можливо, вона ніколи раніше не бачила детектива.

— То що б ви хотіли знати? — перепитала вона, обходячи свій стіл.

Я присів на незручний стілець. У цій кімнаті комфортом і не пахло.

— Містер Вулф написав листа моєму шефові, полковнику Форсбергу, долучив чек і попросив залагодити для нього одну справу. Але він не повідомив, яку саме. Нею займатимусь я, тож хотів би знати, про що йдеться.

— Тоді мені доведеться викласти все, що трапилося.

— Еге ж.

— Приблизно місяць тому, — почала вона тихим, монотонним голосом, — у місті зникла дівчина, яку звали Люсі Мак-Артур. Її батько працює в аптеці на розі Сідней та Мюррей-стріт. За кілька днів по тому зникла ще одна дівчина. Вона була донькою двірника на прізвище Денґейт. Іще за тиждень пропала третя дівчина, Джой Кунц. Містер Вулф пішов до шефа поліції Мейсі, щоб з’ясувати, як проходить розслідування. Ви ж бачите, що в місті дуже неспокійно. Батьки молодих дівчат, природно, дуже стурбовані, а місцева преса натякає на якогось серійного вбивцю.