Джеймс Чейз - Реквієм блондинкам

— Чи ж можна повірити, щоб люди були такими жорстокими? — вигукнув Мак-Артур, вдаряючи кулаком у моє сидіння.

— Отож, поліція взагалі не займається цією справою? — спитав я, насуваючи капелюха на очі. — А як щодо детектива, котрого найняв ваш батько?

Тед нетерпляче махнув рукою.

— Одрі? Не знаю, про що думав батько! Невже він гадає, їй вдасться хоч щось зробити? Вона мила дівчина — я знаю її з дитинства. Але проти Мейсі та Старкі вона безсила. Крім того, в неї нема жодного досвіду в подібних справах.

Я випустив дим через ніздрі.

— Але ж вона детектив із ліцензією, чи не так? — зауважив я. — Якщо вона така нікчемна, то чому тоді ваш батько найняв її?

Том безпорадно розвів руками.

— Не знаю, — сказав він. — Хотів би я це знати! Адже батько повинен усвідомлювати, що їй нічого не вдасться з’ясувати.

— Так не піде, Теде, — втрутився Мак-Артур. — Ми просто зобов’язані сказати йому правду.

І він нахилився вперед — так, що я міг бачити його стурбоване обличчя.

— Одрі всім подобається, — продовжив він. — Тож батько Теда гадає, що зможе виплисти на її популярності в місті. Він вважає, що якщо тій і не вдасться віднайти дівчат, то ніхто її за це й не осудить.

— І це дратує мене найбільше! — вибухнув Тед. — Навіть мій батько не турбується про дівчат. Усе, про що він думає — це майбутні вибори. Тож ви розумієте, що насправді відчуваю я. І це зводить мене з розуму. Батько й слухати мене не хоче. Коли Мак сказав, що зустрічався з вами, я відразу зрозумів, що ви — єдина надія. Мені начхати, хто стане мером, але дівчата повинні бути знайдені!

— Якщо їх можна буде знайти — то я їх знайду! — пообіцяв я. — Але мені потрібна допомога. В цьому місті я відчуваю великий спротив — і це мені не дуже подобається. То як ви гадаєте — що сталося з дівчатами?

— Я можу лише робити припущення, — сказав Тед. — Мак із цим не погоджується, але я майже впевнений, що правий.

— Послухайте! — терпляче повторив я. — Я вже казав вам, що дуже втомився. Тому розкажіть все, що вам відомо — і я йду спати!

— Думаю, що все це затіяно для того, щоби дискредитувати батька та Вулфа. І навіть ризикну припустити, що це Старкі викрав дівчат, знаючи, що його суперники втратять від цього голоси.

— Припущення тут не допоможуть. Чи є у вас якісь докази?

— Є дещо, що зможе стати у пригоді. Я вже казав про це Одрі, та вона нічого не змогла вияснити.

Я затягнувся димом сигарети і вичекав трохи.

— За день до того, як Люсі зникла, вона сказала мені, що її сфотографував вуличний фотограф. Вона мала намір забрати фотографію наступного дня — у день свого зникнення. Фотоательє належить Старкі — це його додатковий бізнес.

Я обміркував почуте. На перший погляд, це ні про що не говорило, однак інформація мене зацікавила.

— То ви гадаєте, що саме там її викрали?

Він кивнув.

— Скидається на те.

— А ви не знаєте, чи інших дівчат також фотографували на вулиці? Якщо так, то в цьому щось таки є.

Раптом я згадав світлини, які показував мені Діксон, і різко випростався. Усі фото були зроблені на вулиці, бо позаду дівчат виднілися будівлі.

— Їх усіх так фотографували! — вигукнув я схвильовано. — В редакції місцевої газети є фото цих трьох дівчат — і всі вони сфотографовані на вулиці!

Мак-Артур зціпив зуби.

— Я ж казав, що цей хлопець може допомогти. Я знав це, щойно його побачив!

Тед витріщився на мене.

— Тоді за цим усім справді стоїть Старкі, — сказав він похмуро. — І що ми з цим робитимемо?

— Я займусь цією справою. Щось ще?

Вони перезирнулися і вирішили, що в них нічого більше немає. Я був задоволений — вони не змарнували мій час. І я вже мав за що зачепитися.

— Ми хочемо, щоби ви тримали нас у курсі справи, містере Сп’юек! — стурбовано сказав Тед. — Ви ж нічого не приховуватимете від нас, правда?

— Я працюю на Вулфа, — нагадав я їм. — Але якщо ви справді хочете, щоб дівчат таки знайшли, вам доведеться ділитися зі мною усією наявною у вас інформацією.

І я поглянув на годинник. Було вже по одинадцятій.

— Ви знаєте адресу того ательє?

— Воно називається «Вуличне фото» і знаходиться на Мюррей-стріт.

— Гаразд, — і я запалив ще одну сигарету. — А тепер час повертатися. Де я зможу вас знайти у разі потреби?

Тед нашкрябав телефонний номер на зворотному боці старого конверта і подав мені.

— Але ж ви будете обережні, чи не так? — попередив він мене. — Батько сказиться, якщо дізнається...

— Не турбуйтеся! — заспокоїв я його. — Я подбаю про це!