Джеймс Чейз - Це не моя справа

І тут я відчув запах газу.

Почувся хрускіт гравію. Я відскочив убік. До мене поспішав Коррідан із двома поліцейськими. Обличчя його було похмуре. В очах Коррідана читалися роздратування і гнів.

— Ви би краще якнайшвидше проникли всередину, — порадив я, не давши їм опам’ятатися. — Я відчуваю запах газу.

Я курив, сидячи у своєму «б’юїку», і спостерігав за тим, що відбувається перед дверима будинку.

Коли Коррідан оговтався від несподіванки, побачивши мене, то коротко й офіційно запитав:

— Що в біса ви тут робите?

Тепер нарешті й він учув запах газу.

— Вам тут не місце. І нічого на мене дивитися вовком. Це справа поліції, і репортери нам ні до чого!

Я хотів було посперечатися з ним, але він промчав повз мене, на ходу кинувши одному з поліцейських:

— Виведіть звідси містера Гармаса і простежте, щоби він тримавсь якомога далі!

Мені страшенно кортіло зацідити полісменові в пику, але я добре знав, що це мені нічого не дасть, тож повернувся до свого авто, зручно вмостився, запалив сигарету і став чекати.

Коррідан із поліцейським виламали вхідні двері. Вони увійшли в дім, а інший поліцейський залишився біля воріт, не зводячи з мене лихого погляду. Я зиркав на нього не менш похмуро.

За кілька хвилин я побачив, що Коррідан відчиняє вікна. Потім він кудись зник. Нудотний запах газу поплив галявиною. Пройшло зо чверть години, перш ніж почало відбуватися щось іще. Під’їхала машина, з якої вийшов довготелесий чолов’яга понурої зовнішності з чорною валізкою у руках, перекинувся кількома словами з полісменом біля воріт, і вони разом увійшли всередину. Очевидно, то був місцевий лікар.

За десять хвилин похмурий чолов’яга вийшов. Я чекав біля його авто, і він кинув на мене гострий непривітний погляд, коли я відчиняв для нього дверцята.

— Вибачте мені, лікарю! Я репортер. Чи не можете ви мені сказати, що відбувається всередині?

— Запитайте про це в інспектора Коррідана! — гаркнув він, усівся в свою машину і поїхав геть.

Поліцейський біля воріт зловтішно вишкірився.

За кілька хвилин із котеджу вийшов інший поліцейський, муркнув щось до колеги і поквапно пішов доріжкою.

— Гадаю, він побіг купувати Корріданові глазуроване яблучко, — довірливо гукнув я поліцейському біля воріт. — Але не кажіть мені цього. Нехай це ще трохи мене поінтригує.

Поліцейський співчутливо вищирився. Я вже бачив, що йому страшенно кортить поділитися зі мною інформацією.

— Він пішов по ту місіс Брембі, котра доглядає будиночок, — сказав він, крадькома роззирнувшись, чи не чує його, бува, хто.

— То там знайшли труп? — спитав я, тицяючи пальцем у котедж.

Він кивнув.

— Молода леді, — повідомив він, підходячи ближче до мого «б’юїка». — Дуже гарненька. Звісно ж, самогубство. Запхала голову в духовку. Гадаю, вона мертва вже три-чотири дні.

— Це ваша думка, а що сказав лікар?

Полісмен дурнувато посміхнувся.

— Таж лікар так і сказав!

— Це Анна Скотт? — буркнув я.

— Невідомо — лікар не зміг її упізнати. Ось чому Берт і пішов по ту місіс Брембі.

— А що робить Коррідан? — запитав я.

— Усе винюхує, — озвався полісмен, стенувши плечима. Судячи з виразу його обличчя, Коррідан не належав до його улюбленців. — Готовий заприсягтися, що він хоче відшукати те, чого там нема. Ті хлопці зі Скотленд-Ярду завжди так роблять. Це допомагає їм просуватися по службі.

Я подумав, що це трохи несправедливо, але нічого не сказав, натомість глянув на доріжку — там саме з’явилися дві постаті. То був Берт, полісмен, та висока опасиста жінка в рожевій сукні мішкуватого крою.

— Он вони йдуть, — сказав я, кивнувши у бік доріжки.

Жінка йшла дуже швидко, і полісмен ледве за нею встигав. Коли вони наблизилися, я зміг роздивитися її обличчя. Це була смаглява молодиця років сорока, з купою масного чорного волосся, недбало зав’язаного на потилиці. Із зачіски вибилося кілька пасом, закривши їй обличчя, і тепер вона намагалася відкинути їх назад величезною, майже чоловічою рукою.

Жінка летіла вимощеною кам’яними плитами доріжкою. Очі її були дикі, рот смикався. Вигляд мала такий, ніби вона зазнала справжнього шоку і страждала від безмежного горя.

Берт підморгнув колезі та пройшов із доглядальницею в будинок.

Я запалив чергову сигарету, влаштувався на ведійському сидінні й схвильовано почав чекати.

Раптом із відчинених вікон пролунав тваринний крик, потому почулися істеричні ридання.