Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

За дві години справа, яку вони все обговорювали та обговорювали, аж доки у нього не заболіла голова, розпочнеться. Йому доведеться використати усі свої навички, вміння та майстерність проти найскладнішого у світі замка. Джипо було млосно. А що, як він не впорається? Від думки про розгніваного Морґана італієць здригнувся.

У спробі заспокоїти нерви Джипо підійшов до жерстяної миски, налив туди холодної води й умився. Порізавшись кілька разів під час гоління, він тривожно відзначив, що руки у нього ледь тремтять. Аби відчути, як стають на місця циліндри замка та впіймати їх у правильний момент, потрібно прокручувати диск по мікрону за раз. А для цього потрібні міцні, як залізо, руки.

Позираючи на свої тремтливі пальці, Джипо глибоко вдихнув. «Ти маєш вгамувати це збудження й тривогу», — сказав він собі. Італієць завжди пишався чутливістю своїх пальців і твердістю рук. Та якщо він і далі нервуватиме, то замка йому точно не здолати.

Джипо поглянув на стіну, де висіло подароване матір'ю розкішно прикрашене розп'яття. «Може, час помолитися», — подумав чоловік. Зробити те, чого він не робив багато років.

Однак коли Джипо став на коліна перед розп'яттям і склав руки, як його вчили, то виявив, що забув слова молитви. Він збагнув, що не може просити про допомогу саме тоді, коли збирається скоїти щось свідомо неправильне, тому лише безладно помимрив щось, промовляючи тільки одне: «Пробач мені».

У кімнаті на околицях міста Кітсон щойно виліз із ліжка і взявся готувати каву. Він відчував, як страх холодними кігтями впився у нього.

Ніч минула важко: Алекс весь час хвилювався і крутився у ліжку. Та усе вже було вирішено. О восьмій почнеться їхня справа, і вороття назад не буде. Лише думка про дні, які він проведе з Джинні, не дозволяла йому поскидати свої скромні пожитки у валізу і дременути з міста подалі від Морґана.

Кітсон нутром відчував, що справа приречена на провал, але його підштовхувала вперед привабливість Джинні та його лихоманлива, незріла закоханість у неї.

Кава вже була готова, але пити її Кітсон не зміг. Від одного запаху напою юнака нудило, тож він поспішно вилив вміст чашки до раковини.

В іншій кімнаті, на іншій вулиці, неподалік від дому Кітсона, Морґан із цигаркою між тонких губ сидів біля вікна і, позираючи на дахи будинків, спостерігав за світанком. У його голові прокручувалися фінальні приготування, які Френк перевіряв усю попередню ніч.

Він скидався на генерала перед битвою — зважував подумки кожен спланований рух і радів, що виконав свою роботу якнайкраще. Тепер, коли він знав, що жодні додаткові дії не зроблять план кращим чи безпечнішим, Френк був готовий прийняти як перемогу, так і поразку. Зараз усе залежало від його людей. Якщо в Джинні не витримають нерви, якщо Джипо впаде в істерику... Нескінченна кількість «якщо», але Морґан нічого з цим подіяти не міг. Себе він перевіряв неодноразово. Тож зараз був цілком певен щодо себе і, дивлячись на свої спокійні руки, радів, що нерви у нього міцні і він не зламається.

В іншій частині міста, у двокімнатній квартирі, Блек досі не виліз із ліжка. Чоловік лежав на спині і спостерігав, як сонячний промінь повзе по стіні, знаючи, що коли той опиниться у правому куті стелі, настане час вставати.

Учора Блек поривався зателефонувати Глорії і провести з нею ніч, але розумів, наскільки це небезпечно. Він спакував найголовніше, а решту особистих речей здав у камеру схову. Глорія миттю б зрозуміла, що він збирається втекти з міста, і почала б ставити запитання. Вона навіть могла влаштувати сцену, тож у ніч перед великою справою Блек мусив спати на самоті.

Тепер, спостерігаючи, як промінь повільно сунув кімнатою, Блек хотів знати, що він відчуватиме після того, як уб'є охоронця. Це може стати завершальним етапом у його кримінальній кар'єрі. Раніше він ніколи не планував убивства, завжди стежив, щоб під час його дрібних пограбувань ніхто не постраждав.

Блек не відчував докорів сумління через потребу вбити охоронця. Це було частиною роботи, яку він прийняв як даність: повинна померти людина, інакше план провалиться. Однак, попри прийняття цього факту, Блек переймався тим, що він відчуватиме, коли доведеться вийти зі сховку та поглянути на мерця. У в'язниці він говорив з убивцями. Бачив, що коли вони вихвалялися скоєним, очі у них повнилися жаским страхом. Ед знав, що ці люди — відступники. Такого виразу очей він не бачив в інших людей, байдуже, наскільки погано вони жили. Чи дивитиметься і він на світ такими ж очима після того, як уб'є охоронця? Це питання не давало Блеку спокою.