Джеймс Чейз - Весь світ у кишені

Але юнак був достатньо кмітливим, аби розуміти: всі ці справи були тільки репетиціями перед чимось серйозним. Він достатньо знав про їхнього боса, а тому не сумнівався: такий дріб'язок не влаштовуватиме Морґана довго. Рано чи пізно він спланує операцію, що гарантуватиме двадцять років за ґратами, і втягне в неї Кітсона.

Намагаючись заробити собі ім'я на рингу, Алекс паралельно працював водієм в Агентстві броньованих автомобілів «Веллінґ». Він протримався рівно десять днів. Дисципліна в «Агентстві» його доконала. Взуття Алекса ніколи не було відполіровано так добре, як в інших водіїв. Та й кермував він надміру розслаблено, що також не додавало балів. Пунктуальністю Кітсон не вирізнявся, а стрілецькі навички викликали тільки саркастичні зауваги інструктора. Тож він не був особливо здивований, коли одного дня шеф видав платню й попросив більше не приходити.

Але за ті десять днів він дізнався про методи Агентства і його людей достатньо, щоб збагнути: Морґан кидає виклик майстрам найвищого рівня. Це наче якби сам Кітсон набрався сміливості й вийшов на ринг проти Флойда Паттерсона [8] Флойд Паттерсон (1935-2006 рр.) — американський боксер, олімпійський чемпіон 1952 року, чемпіон світу в надважкій вазі. . Звісно, в нього був один шанс на мільйон здолати чемпіона, але шанс той був настільки дрібний, що вартий тільки глуму.

Кітсон знав: ні Томас, ні Дірксон не відступляться, а отже, стрілянини не уникнути. Хтось загине. А якщо його спіймають, то посадять на двадцять років або ж відправлять одразу на електричний стілець. Щойно Морґан виклав план, Кітсон вирішив нізащо не брати в ньому участі. Навіть якщо це означатиме прощання з бандою. Він би так і вчинив, якби не ця дівчина з мідним волоссям.

Жодна інша дівчина так не розмовляла з ним і не дивилася на нього так. До миті, коли він став навпроти неї та побачив зневагу в погляді й абсолютну відсутність страху, то гадав, що має владу над жінками.

Звісно, його тіло було по-тваринному привабливим для жінок-вболівальниць, що волочилися за кожним, навіть третьосортним боксером. Але ця руда показала, що влада, якою Кітсон так пишався, була вельми обмежена. Джинні надзвичайно його вразила. Тепер молодик міг думати лише про неї.

Тож саме через неї, і тільки через неї, Алекс взявся за цю роботу. Молодик знав, що справа ця йому не до снаги, що вона може мати фатальний кінець, але йому бракувало сміливості витримати зневагу дівчини.

Алекс стояв і розглядав чагарники навколо дороги, але Джипо так і не бачив.

— Ну добре, ти чудово впорався, — гукнув він. — Де ти?

Кругле обличчя Джипо визирнуло між двома каменями. Італієць помахав Кітсону.

— Я тут, малий. Непогано, правда ж? Ми з людиною-невидимкою схожі, як дві краплі води! — гукнув він.

Кітсон зійшов із дороги й приєднався до Джипо.

— Хороше місце для засідки, — сказав він, сівши навпочіпки біля італійця, а тоді поглянув на годинник. — Якщо вони їхатимуть швидко, то будуть тут хвилин за двадцять.

Джипо простягнувся горілиць. Витягнувши з кишені зубочистку, він заходився длубатися в роті, розглядаючи яскраву блакить неба.

— Бачиш це небо, малий? — запитав італієць. — Воно нагадує мені про рідне містечко. Більше ніде на світі немає такого неба.

Кітсон зиркнув на спільника. Джипо йому подобався. Було в цьому товстунові щось добре і співчутливе, що змушувало цінувати його дружбу. Джипо не був схожим на Еда Блека, котрий завжди хвалився завоюванням жінок, насміхався над людьми, глузував із них і робив їм різні каверзи. Ед був розумним і витривалим, але до нього точно не варто звертатися, якщо вскочив у халепу. А ось до Джипо — варто. Джипо позичить тобі останній долар, не ставлячи зайвих питань, тоді як від Блека годі отримати щось і просто так.

— Де це, Джипо? Де твоє рідне містечко? — Кітсон випростався на животі й підняв голову, щоб чітко бачити дорогу.

— Ф'єзоле — в Італії, біля Флоренції, — сказав Джипо, примруживши маленькі очиці й зморщивши товстий ніс. — Ти бував в Італії, малий?

— Ні.

— Такої країни більше ніде на світі немає, — Джипо щиро зітхнув. — Я не був там двадцять років. Це надто довго. Знаєш, що я зроблю, коли отримаю свою частку? Заберуся звідси. Куплю квиток на корабель першого класу. І щойно ступлю на Батьківщину, як придбаю «альфа-ромео», а тоді поїду до Ф'єзоле. Стара ненька скакатиме від щастя. Куплю собі віллу на пагорбі, що виходить на Флоренцію. Батько помер років десять тому, але мама там, чекає на мене. Я одружуся, займуся господарством і заведу багато дітей. Із грішми можна все. Як там Френк казав? «Увесь світ буде в нас у кишенях». І він має рацію. Так і буде: весь світ у моїй кишені.