Марді взяла з таці горнятко кави, не зводячи з мене очей.
— І я теж тому рада.
Відтак дівчина запитала:
— Хочеш поговорити про минулу ніч?
Я знизав плечима.
— А про що, власне, говорити?
— Думаєш, усе буде добре?
І знову я знизав плечима.
— Не знаю, — відповів гості. — Оце й сам ламав голову над таким питанням, але поки що не знайшов способу дошкулити Спенсерові. Зрештою, ми не маємо жодного доказу і, схоже, пошуки нічого нам не дадуть. Так чи інак, а вважаю, що нам краще облишити цю справу. А що ти про це думаєш?
Марді трохи спохмурніла.
— Боюся, аж так просто нам це не вдасться. Розумієш, ти багато чого не знаєш про всю цю справу, і мені страшно від того, що ти можеш виявитися вплутаним у неї набагато сильніше, ніж тобі здається.
Я закурив цигарку.
— То розкажи мені все, — сказав я, підводячись з ліжка, щоб узяти попільничку та передати Марді цигарку.
Вона розслаблено відкинулася на подушки.
— Усе це почалося не так давно, — заговорила Марді. — І, здається, я знаю, хто твоя загадкова леді.
Я стрепенувсь і випростався, сидячи на ліжку.
— Знаєш? — здивовано запитав дівчину.
Вона кивнула.
— Так. Я думаю, що це — Сара Спенсер, дружина Лу.
— Але ж як, заради усього святого, це може бути вона?
— Можливо, спершу це звучить дивно, а втім, вона підходить. Усе збігається, якщо знати усю цю історію зсередини. Розумієш, я була особистою секретаркою Спенсера і проводила багато часу в нього удома. Він мав звичку працювати допізна і волів, щоб я була поруч, аби давати лад його справам. Сара Спенсер завжди була неподалік, і я постійно з нею перетиналася. Спенсер кохає її до нестями, та вона зраджує його від світання до смеркання.
Мені просто не вкладається в голові те, як Спенсер може цього не помічати. Розумієш, той Вессі був одним з її коханців.
Я зірвався на ноги та став крокувати кімнатою.
— Мені б хотілося, щоби ти розповіла про це докладніше, — попросив я.
— Сара Спенсер дуже любила Вессі, — заговорила Марді. — Насправді любила. Сара належить до того типу жінок, які схильні закохуватись у грубих чоловіків, і Вессі багато для неї важив. Коли його стратили, вона з горя мало не збожеволіла. Мені саме випало два дні поспіль працювати у Спенсера вдома, тож я знаю, що кажу. Сара просто доводила усіх до сказу. Ти собі навіть не уявляєш. Думаю, вона зненавиділа Лу.
Я сів на ліжко й промовив:
— Ти відкрила переді мною двері до розуміння цієї справи. Як ти й сказала, усе збігається. Отже, Сара Спенсер хоче притягнути свого чоловіка до суду. Так вона зможе звести з ним порахунки за смерть Вессі, а заразом спекається Лу. Проте вона не може відкрито звинувачувати його у вбивстві Ричмонда, адже тоді в суді неминуче спливе правда про її зв'язок із Вессі, а це може нашкодити жінці. Тому вона вирішила сховатися за телефоном і зробити з мене цапа-відбувайла.
Марді кивнула, сказавши:
— Авжеж. Думаю, саме так воно і є.
Я ще трохи поміркував.
— Що ж, їй дуже просто бути в курсі подій, — провадив я далі. — Усе те, що Сара повідомила мені телефоном, вона дізналася лише тому, що не втрачала пильності та підслуховувала розмови Луз його хлопцями. І, насмілюся сказати, їй не бракувало нагод почути щось цікаве. Крім того, вона заможна, тож, гадаю, для неї заплатити десять тисяч — це однаково, що здихатися Лу задурно.
Марді загасила свою цигарку.
— Вона схиблена на чоловіках. Зараз вона упадає за Кертісом. А він, як ти знаєш, працює на Лу, тож, гадаю, він розповів Сарі усе, що вона хотіла знати.
Зненацька мені на думку спав Кеннеді. Ану ж як і він знався з цією Сарою Спенсер? Мені здалося, що я наближаюся до правди.
— Думаю, що це знання їй не допоможе. Я облишив цю справу, тож якщо вже їй так кортить запроторити чоловіка за ґрати, нехай шукає собі для цього іншого цапа-відбувайла.
Марді не зводила з мене своїх великих очей.
— Ти не знаєш Сари Спенсер, — промовила дівчина стиха. — Мені страшно. Вона так просто тебе не відпустить.
Я підбадьорливо всміхнувся до гості, запевнивши:
— Про це не турбуйся. Жодна жінка не змусить мене робити того, чого робити не хочу.
— Будь ласка, не кажи так... — Марді мала такий наляканий вигляд, що я підсів ближче до неї.
— Ну ж бо, заспокойся, — сказав я, накриваючи її долоню своєю. — Просто заспокойся.
— Але ж ти її не знаєш, — промовила Марді. — Ця жінка небезпечна. Вона не зупиниться ні перед чим.
Мені подобалося відчувати її долоню у своїй. Я по черзі брав кожен її палець між своїми вказівним і великим та лагідно погладжував.
Читать дальше