Джеймс Чейз - Ось ваш вінець, леді

Я струсив попіл зі своєї цигарки.

— Лише те, що сказав, — промовив я, повільно змінюючи своє положення на ліжку так, аби мати змогу швидко підвестися у разі, якщо ця жіночка надумає щось утнути. Щось підказувало мені, що вона, найвірогідніше, щось таки утне. — Гадаю, нам варто відрекомендуватися одне одному, крихітко, — провадив я далі. — Мене звати Нік Мейсон.

Блонді виказала себе лише на якусь секунду, а тоді до неї повернулося звичне самовладання й вона знову стала самою собою.

— Чи ти, бува, не налигався, любчику? — запитала жінка. Відтак узяла з ліжка подушку та тримала її перед собою.

— А зараз спустімося з небес на землю, — промовив я. — Можемо почати з того, що ти облишиш називати мене любчиком... ті твої «любчикання» вже сидять у мене в печінках.

Блонді підвелася на ноги та підійшла до дверей.

— То ти якийсь божевільний, чи що? — запитала вона. — Забирайся-но звідси геть!

— Не будь такою грубою, — сказав я, досі сидячи на ліжку. — Сьогодні зранку ти приходила до моєї квартири та забрала у мене п'ять тисяч доларів. Віддай їх назад і покладімо цьому край.

Ця Блонді виявила неабиякі акторські здібності. Її очі широко розплющилися, й вона насправді спромоглася невимушено засміятися.

— Ти — божевільний! — скрикнула вона. — Та я ще зроду тебе не бачила, ба навіть не знаю, де ти живеш.

Я неквапно підвівся з ліжка.

— Послухай-но, крихітко, — лагідно мовив до неї, — ці побрехеньки анітрохи тобі не допоможуть. Я не встиг упіймати тебе на гарячому, але тепер ти так просто не відкрутишся, і я дістану ті гроші, навіть якщо для цього мені доведеться рознести твою хату дощенту. А ти й не думай поводитися зі мною грубо, бо ж я однією рукою можу скрутити тобі в'язи. Тож угамуйся та будь чемною.

Жінка постояла трохи, вагаючись, а тоді знизала плечима.

— Що ж, якщо вже тобі так того заманулося, — промовила вона, — то, певно, буде краще, якщо ти це таки отримаєш.

Я мало не засміявся, одначе дозволив їй підійти до невеличкого комода та витягнути одну з шухляд. Щойно вона це зробила, як я зі швидкістю кулі перелетів через ліжко та міцно обхопив білявку руками, притиснувши їй руки до боків, а тоді рвучким рухом відкинув її подалі від комода. І зробив це саме вчасно та неабияк втішився, що виявив таку завбачливість. Адже на якусь мить я ще встиг помітити пістолета, що лежав у верхній шухляді, аж тут та жінка зненацька кинулася на мене.

Упродовж своєї журналістської кар'єри мені не раз випадало потрапляти у скрутні ситуації, бувало й чимало бійок, у яких мені доводилося брати участь, однак оце вперше я ув'язався в бійку з жінкою. І я хотів би зробити заяву для преси — щиро сподіваюся, що цей мій перший досвід буде й останнім.

Коли діло доходить до запеклої бійки з іншими чоловіками — я цілком умію дати собі раду. Я знаю більшість їхніх вивертів і вмію на них гідно відповісти, проте, коли на мене накинулася та білява фурія, я вшелепався у дещо таке, до чого геть не був готовий.

Озираючись назад, я розумію, що вберіг би себе від бісової купи проблем, якби тієї-таки миті зацідив їй межи очі. Але ж ні, тоді я був настільки пришелепкуватий, що вирішив поводитися з нею добросердно.

Блонді кинулася на мене, розмахуючи руками, неначе лопатями пропелера. Її очі люто палали. Я спробував ухопити її за руки, та мені нічого не вдалося. Вага її тіла звалилася на мене, ніби невелика бомба, і ми разом повалилися на підлогу.

Її руки потяглися до моєї шиї. Ця жінка ладна була увіп'ястися своїми пазурами у мою горлянку. Важила вона, либонь, добрячих сто сорок фунтів, і то вже геть не жарти, коли така вага зненацька падає на вас зверху.

Мені вдалося схопити її зап'ястки і, збіса напружуючи м'язи, я таки зумів її стримати. Якщо зможете, уявіть-но собі ту картину. Ось він я — лежу, розпластавшись горілиць, затиснутий поміж стіною та ліжком, щосили тримаючи зап'ястки Блонді, а вона так дивиться на мене зверху, неначе ладна будь-якої миті заподіяти мені наглої смерті.

— Май стрим, сестричко, — промовив я, важко дихаючи, — не годиться леді поводити себе таким чином.

Замість відповіді це відьмисько буцнуло мене головою в обличчя. Можливо, вона й мала біляві кучері, та голова її була тверда, як той бетон. Певно, з дурного розуму вона й сама добряче забилася, але то було ніщо порівняно з тим, що вона заподіяла моєму пискові. Я відчув, як кров зацебеніла з мого носа. Мені здавалося, що передні зуби прохромили мою верхню губу.

Від того я геть оскаженів і, стиснувши хватку, викрутив один її зап'ясток і зацідив їй щосили. Якщо ви колись намагалися вдарити когось, лежачи на спині та ще й щільно стиснені зусібіч, то ви зрозумієте, як то було складно. Але я був лютий, як чорт, і таки спромігся завдати удару достатньо сильного, аби відкинути ту мегеру подалі від себе.