Джеймс Чейз - Хочеш жити?

Тож коли місіс Данк Бровлер у струменіючій білій сукні, яка викликала б захват у будь-якого рекламного менеджера компанії «Проктор-енд-Ґембл [4] «Проктор-енд-Ґембл» — американська корпорація з виробництва та продажу пральних і мийних засобів та засобів гігієни. », і у велетенському капелюхові, оздобленому штучними вишнями, абрикосами і лимонами, з’явилася, щоб вивести Люсі на ранковий моціон, Андерс був тут як тут.

— Доброго ранку, мем, — привітався він, кланяючись. — Як почувається сьогодні міс Люсі, мем?

Місіс Данк Бровлер сяяла від задоволення. Вона вважала Андерса приємним чоловіком, його доброта і зацікавленість долею Люсі переповнювали серце старої радістю.

— У неї все чудово. Просто чудово, — відповіла вона, променисто усміхаючись до собаки, що хекала біля її ніг, а потім продовжила: — Люсі, дорогенька, скажи любому Андерсові «добрий ранок».

Собака перегодованим знудженим поглядом подивилась на Андерса, потім, наморщившись, надзюрила калюжку просто на червоній доріжці.

— Ох, дорогенька, — місіс Данк Бровлер безпомічно подивилась на Андерсона. — Треба було вивести мою дівчинку трохи раніше. Це усе я винна.

Доріжку приберуть, вичистять і покладуть іншу, але це вже був не Андерсонів клопіт. Стара платила триста доларів на день, щоб жити у цьому готелі, тож не було через що побиватись.

— Маленькі неприємності трапляються, мем, — тільки й сказав він. — Сьогодні чудовий ранок для прогулянки.

— Так. Прекрасний ранок. Доки Люсі снідала, я слухала пташок. Вони...

Це були останні слова місіс Данк Бровлер.

Куля пробила її чудернацький капелюх і влучила просто у мозок. Жінка заточилась і впала на червону доріжку, ніби поранений слон.

Менше секунди Андерс дивився вниз на мертву жінку біля його ніг, а потім увімкнувся його натренований військовою службою мозок. На війні він бачив багатьох чоловіків, убитих снайперами, пострілом у голову, тож одразу зрозумів, що відбулось. Він роззирнувся, пронизливі очі вдивлялись у далекі вершини дахін. Доки жінки верещали, чоловіки кричали і проштовхувались наперед, доки машини зі скреготом зупинялись, Андерс краєм ока помітив чоловіка, який на мить визирнув з-поза низеньких стін, що оточували дах на нічному клубі «Пелота».

Андерс не марнував часу на товкотнечу й крики. Протиснувшись крізь юрму, що весь час збільшувалась, він вирвався на дорогу і кинувся до нічного клубу в кінці бульвару.

— Джеку!

Не зупиняючись, Андерс озирнувся. Позаду він побачив офіцера поліції Макнейла, який ледь встигав за ним.

— Той виродок там нагорі! — пропихтів Андерс і показав на дах нічного клубу. — Побігли, Падді! Ми дістанемо його!

Але вік, розмірене життя і забагато порцій віскі «Катті Сарк» невідворотно вплинули на ноги Андерса. Його біг сповільнився, і Макнейл наздогнав товариша.

— Я бачив його! — відсапувався Андерс. — Пожежні сходи, Падді!

Макнейл хрюкнув у відповідь і пробіг повз Андерса, його великі руки вже діставали зброю з кобури. Люди нажахано дивились на полісмена, забираючись геть із дороги. Ніхто з них не побіг за ним на підмогу. Це була виключно справа поліції — їм-то навіщо ризикувати?

Пок Тоголо зісковзнув пожежними сходами. Макнейл у цей час обережно обходив будівлю. Вони одночасно помітили одне одного. Макнейл побачив ув індіанця в руках гвинтівку. Він напружився, випнуті груди важко здіймались від бігу, і підняв руку з пістолетом. Щойно його палець притис курок, він відчув потужний удар у груди, який збив його з ніг і повалив на землю.

Останні десять кроків від будинку Пок подолав одним стрибком і кинувся до паркувального майданчика. Макнейл зібрався з силами і змусив себе підняти зброю. Пок озирнувся. Побачивши націлений на себе пістолет, він відскочив убік саме тієї миті, коли Макнейл вистрілив. Потім індіанець зупинився, щоб прицілитись, і вистрілив поліцейському просто в голову. Роззирнувшись, він кинувся до паркувального майданчика, чорні очі вишукували небезпеку. Його зустрів десь із десяток машин, залишених на ніч на парковці. Знайти незамкнену зайняло не більше хвилини. Він заскочив на заднє сидіння, закрив дверцята і скрутився калачиком на підлозі.

Коли багряний від напруги Андерс, хекаючи, прибіг на парковку і знайшов тіло Макнейла, Пока вже ніде не було видно.

Короткого погляду було досить, щоб Андерс зрозумів: Макнейлові не допомогти. Він вихопив у поліцейського пістолет й обійшов паркувальний майданчик аж до дальнього виходу, переконаний що вбивця скористався саме ним. У цей час на парковці з’явились троє чоловіків. Побачивши Андерса з пістолетом у руці й розпізнавши за уніформою швейцара готелю «Плаза-Біч», ці троє набрались хоробрості й побігли за ним.