Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

— Ти забагато собі дозволяєш! Де ми, в дідька, працюємо — у детективному бюро чи в притулку для собак?

Пола винувато поглянула на шефа.

— У старого зникла донька. Невже тобі байдуже?

— Для мене це — зайвий головний біль, — різко обірвав Феннер. — Повертаймося до контори, у нас купа справ.

— Інколи вважаю, що ти дуже розумний, — гостро сказала Пола, підходячи до рецепції. — Але зараз я би і копійки за твій розум не дала!

Високий молодик підвівся зі зручного крісла в холі й підійшов до Феннера.

— Мене звати Ґроссет. Я — з окружної прокуратури. Мені треба з вами поговорити.

Феннер буркнув:

— Я дуже зайнятий, хлопче. Зайдіть-но до мене завтра, коли я трохи звільнюся.

Ґроссет, немовби просячи вибачення, вказав на двох копів у цивільному, котрі відразу ж перегородили Феннерові дорогу.

— Ми можемо поговорити тут або у моєму кабінеті, — сказав церемонно.

Феннер вишкірився.

— Затримання? Гаразд, поговорімо тут, але швидко!

Пола сказала:

— Я дещо забула. За хвилину повернуся.

Вона полишила їх та повернулась у бар готелю. Ліндсей досі був там, і Пола присіла поруч.

— Не думайте про містера Феннера погано, — сказала вона м'яко. — Але саме зараз він займається дуже нелегкою справою. Ось чому грубуватий. Але він не хотів вас образити.

Ліндсей, підвівши голову, поглянув на Полу.

— Мабуть, мені не слід було просити його про це, — сказав він безпорадно. — Та моя дівчинка для мене — все.

Пола дістала зі сумочки записник.

— Розкажіть мені все, що знаєте про зникнення вашої доньки, — сказала. — Не можу нічого обіцяти, однак, можливо, мені вдасться його вмовити.

У заплаканих очах старого зблиснув вогник надії.

— Звісно, звісно, — хрипко сказав він. — То що би ви хотіли знати?

Феннер пішов слідом за Ґроссетом, і вони присіли у відлюдному куточку бару поруч з готелем. Феннер був напружений та пильний.

Натомість Ґроссет залишався спокійним — і навіть занадто. Він клацнув пласким золотим портсигаром і запропонував Феннерові сигарету. Підніс запальничку до обидвох сигарет.

Феннер коротко зауважив:

— Кучеряво живете, хлопці.

Наче не розчувши, Ґроссет зауважив:

— Здається, ми з вами раніше не зустрічалися...

Він заклав ногу на ногу, виставивши напоказ картаті чорно-білі шкарпетки.

— Я перевірив вашу ліцензію. Ви заробили купу грошей, розплутавши справу про викрадення міс Блендіш. Тоді були ще детективом-початківцем. То був ваш зірковий час, і ви зуміли вирватись із Канзас-сіті й перебратися сюди. Все правильно, чи не так?

Феннер випустив велике кільце диму.

— Ви почали цю розповідь, — протягнув, — вам і закінчувати.

Ґроссет споважнів.

— У Нью-Йорку ви вже півроку. Здається, за цей час не надто багато тут досягли...

Феннер позіхнув.

— Я — в процесі вибору, — відповів з удаваною байдужістю.

— Сьогодні зранку ми отримали щодо вас серйозну інформацію.

Феннер глумливо посміхнувся.

— Справді? Таку важливу, що прислали трьох копів, аби ті витягли її з мене? Втім, вони пішли ні з чим!

Тепер посміхнувся Ґроссет.

— Після того ми обшукали усі приміщення в будинку, — продовжив він, — і знайшли убитого китайця у порожньому офісі поблизу вашої контори.

Феннер звів брови.

— Про що це ви? Хочете, аби я замість вас з'ясував, хто таке вчинив?

— Інформація, отримана сьогодні вранці, стосувалася мертвого китайця, котрого ми мали були знайти у вашій конторі.

— Ой, яка прикрість! То що сталося? Невже вони підсадили його не в ту кімнату?

Ґроссет загасив недопалок у попільничці.

— Послухайте-но, Феннере, — нам з вами нічого ворогувати. Я викладу свої карти. Китаєць уже тридцять шість годин мертвий. Наводка була незграбною: ми й так зрозуміли, що вас підставили, але мусили відреагувати. Одначе той китаєць нас зацікавив. Можливо, у вас є якісь міркування щодо цього?

Феннер почухав носа.

— Колего, — мовив, — після вашої промови я готовий хоч зараз записатися в Армію спасіння [2] Релігійно-благодійна організація. . Якби мені хоч щось було відомо про того китайця, то я негайно б вам розповів. Та жоден китаєць ніколи не був у мене в конторі — ні живий, ані мертвий, і сподіваюся, ніколи й не буде.

Ґроссет замислено поглянув на нього:

— Мене попереджували, що з вами нелегко працювати. Волієте робити все самотужки, і лише коли справа на фініші, перекидаєте все на нас. Ну що ж, якщо хочете вчинити так і цього разу, нехай буде по-вашому. Ми посприяємо вам, якщо зможемо, та коли вляпаєтесь у щось серйозне, то самі мастіть собі голову. Отоді навалимося на вас усією своєю вагою — так, що «Емпайєр Стейт Білдінґ» видасться вам пушинкою.