Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

— Не розумію, про що ви, — сказав він телефонному співрозмовникові.

— Слухай і затям собі. До тебе прийде дівчина і розказуватиме про свою зниклу сестру. То ти її просто затримай, доки я не приїду. Вона психічно хвора, у неї манія переслідування. Вчора втекла з божевільні, а зараз, я знаю, вона йде до твоєї контори. Тож не відпускай її.

Феннер насунув капелюха на носа.

— А хто ви, до дідька, такий? — запитав.

На лінії знову почулось якесь тріщання.

— Усе поясню, коли приїду. Я вже в дорозі. Якщо ти мене послухаєш, отримаєш купу грошей.

Феннер відповів:

— Ок, чекатиму.

Дівчина запитала:

— Отже, він сказав, що я божевільна?

Однією рукою вона тримала сумку, а іншою перебирала складки спідниці.

Поклавши слухавку, Феннер коротко кивнув.

На мить вона примружила очі, а коли розплющила їх, повіки сіпнулися, мов у ляльки, котру раптово змусили сісти.

Із відчаєм у голосі дівчина мовила:

— Важко йому не повірити.

Потім поклала сумку на стіл, зняла рукавички і почала швидко розщіпати жакет.

Феннер сидів нерухомо, досі тримаючи руку на телефоні, й спостерігав за нею. Вона схлипнула, а тоді тремтячими пальцями взялася розщіпати ґудзики на блузці.

Феннер ворухнувся.

— Ви зовсім не мусите цього робити, — сказав ніяково. — Мене і без того зацікавив ваш випадок...

Вона знову схлипнула і, повернувшись до нього спиною, стягнула із себе блузку. Феннерова рука потяглася до дзвіночка. Можливо, ця дамочка і справді божевільна — ще спробує притягти його за спробу зґвалтування. Однак його рука застигла на півшляху, коли він побачив її спину. Вона вся була в рубцях. Тоненькі червоні смуги на її молочно-білому тілі складалися в дивний жахний малюнок. Дівчина знову одягла блузку, защіпнулась і вдягнула жакет. Повернувшись до Феннера, величезними очима поглянула на нього.

— Тож тепер вірите, що я в біді?

Феннер знову кивнув.

— Вам зовсім не слід було цього робити, бо ви звернулися до мене по допомогу, і нічого тут розводитися. Не бійтеся.

Вона стояла перед ним, покусуючи нижню губу блискучими рівними зубками. Відтак відчинила сумку, витягнула звідти пачку грошей і поклала на стіл перед господарем.

— Цього достатньо для завдатку?

Великим пальцем Феннер торкнувся пачки. Не порахувавши грошей, він не міг сказати з певністю, скільки там, але готовий був присягнути, що на око не менше, ніж шість «штук». Схопивши пачку, швидко звівся на ноги й пішов до дверей.

— Будьте тут, — звелів і вийшов у приймальню.

Пола сиділа перед друкарською машинкою, склавши руки на колінах. Побачивши його, запитально звела очі.

— Натягай капелюшка і чимдуж мчи з цією крихіткою в готель «Балтимор». Зніми для неї номер і накажи зачинитися там. Візьми ось ці гроші, та, щойно поселиш її, поклади їх у банк. Дізнайся про цю даму все, що зможеш. І запевни, що я подбаю про неї. Переконай її, що вона — у надійних руках, і трохи підсолоди це — ну, ти вмієш. Бідолаха дуже нервується і справді у біді, тому й потребує твоєї материнської опіки.

Феннер повернувся в контору.

— Як вас звати? — запитав відвідувачку.

Вона стиснула пальці.

— Заберіть мене звідси, — попросила.

Феннер поклав їй руку на плече.

— Пройдете з моєю секретаркою у безпечне місце. Вона потурбується про вас. Один чоловік дуже цікавиться вами — я займуся ним. То як вас звати?

— Мерієн Дейлі, — відповіла жінка й, ковтнувши слину, швидко продовжила: — Куди мене відсилаєте?

Увійшла Пола, на ходу натягуючи рукавички. Феннер кивнув Мерієн:

— Ідіть за міс Доулен. Але вийдіть із чорного входу. З вами тепер усе буде гаразд. Нічого не бійтеся.

Мерієн Дейлі сором'язливо всміхнулася.

— Я рада, що прийшла саме до вас, — сказала вона Феннеру. — Розумієте, у мене великі неприємності. Так само, як і в моєї сестри. І що в неї може бути спільного з дванадцятьма китайцями?

Феннер надув щоки та зробив очі-щілинки, зобразивши китайця.

— Погляньте-но на мене, — сказав, проводжаючи її до дверей. — Можливо, їй подобаються китайці. Деяким людям вони справді подобаються. Не беріть до голови нічого поганого! До зустрічі увечері.

Феннер вийшов у коридор і провів Полу та Мерієн до ліфта. Коли кабіна зачинилась і вони зникли з поля зору, він побрів у контору, легенько причинив за собою двері й підійшов до стола. Висунувши верхню шухляду, дістав звідти поліцейський револьвер 38-го калібру. Мав дивні передчуття, тож, поклавши зброю у внутрішню кишеню піджака, сів, звично заклав ноги на стіл і заплющив очі. Сидів так хвилин з десять, і в його голові нуртували різні версії. Три факти зацікавили Феннера. Шість тисяч доларів, смуги на спині дівчини і дванадцять китайців. Чому такий великий завдаток? Чому вона просто не сказала йому, що хтось її побив — замість того, щоб роздягатися? Чому говорила саме про дванадцять китайців? Чому не пояснила, що в неї спільного з китайцями?