Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

— То що думаєш про цю дамочку — Дейлі?

Пола знала, чого він хоче від неї.

— Вона освічена. Одяг на ній елегантний та коштує чимало. І вона чимось дуже налякана. Не можу сказати точно, скільки їй років. Я дала б їй двадцять чотири — плюс-мінус шість років. Вона або справді мила дівчина, або добра актриса. Макіяж її стриманий, багато часу перебувала на сонці. Скромна...

Феннер кивнув.

— Ага, я чекав цієї фрази. Звісно ж, вона зі скромних. То чому ж роздяглася, щоби показати, як її хтось побив?

Пола поставила склянку на стіл і витріщилася на нього.

— Це щось новеньке... — зауважила.

— Так. Я все повідомляю тобі вчасно.

Феннер хитнув порожньою склянкою у бік офіціанта.

— Ти ж іще не знаєш, що поки я розмовляв з міс Дейлі, мені зателефонував якийсь чоловік і сказав, що вона — божевільна. Саме тоді дамочка почала стриптиз. І ось що мене непокоїть — це ніяк не в'яжеться з її образом загалом. А вона просто зняла жакет та блузку і стояла переді мною тільки у ліфчику. Це якось нелогічно.

— Її хтось побив?

— Я міг би таке припустити, бо смуги на її спині були дуже червоні.

Пола хвильку розмірковувала.

— Може, дамочка боялася, що ти повіриш, ніби вона божевільна, а, побачивши синці, зрозумієш, що насправді — потрапила у халепу.

Феннер кивнув.

— Можливо, але мені це не подобається.

Поки офіціант наливав йому ще склянку віскі, Пола знову поглянула на немолодого чоловіка за сусіднім столиком. І сказала Феннеру:

— Не обертайся. Той тип зацікавився тобою...

— То й що? — нетерпляче запитав Феннер. — Можливо, я йому сподобався?

— Ага, він просто упевнений, що ти створений для голівудських фільмів!

Літній чоловік раптово звівся на ноги, підійшов до них, а тоді нерішуче зупинився. Вигляд у нього був такий скорботний, що Пола підбадьорливо посміхнулась. А старий тим часом запитав:

— Вибачте, ви часом не містер Феннер?

— Так, це я, — підтвердив той без жодного ентузіазму.

— Мене звати Ліндсей. Ендрю Ліндсей. Мені потрібна ваша допомога.

Феннер неспокійно посовався.

— Приємно з вами познайомитися, містере Ліндсей, але не знаю, чи зможу чимось вам допомогти.

— Не присядете, містере Ліндсей? — запропонувала Пола.

Феннер люто зирнув на неї, та Пола вдала, що не помітила цього.

Ліндсей, трохи повагавшись, присів.

А Пола продовжувала демонструвати вишукані манери, чим дуже нервувала Феннера.

— Містер Феннер — вельми заклопотана людина, та не пригадую випадку, щоби він відмовив комусь у допомозі.

Феннер подумав: «Цій малій треба буде трохи всипати, щойно ми залишимося наодинці».

Тим часом кивнув Ліндсеєві.

— Звісно ж! То що вас непокоїть?

— Містере Феннер, я читав, як ви знайшли міс Блендіш, коли її викрали. У мене така сама проблема. Моя маленька дівчинка учора зникла.

І дві скупі сльозини скотилися його обличчям. Феннер відвів погляд.

— Містере Феннер, благаю вас! Допоможіть її знайти! Вона все, що у мене є, і лише Господь знає, що з нею сталося.

Феннер допив віскі й зі стуком поставив склянку на стіл.

— Ви повідомили поліцію? — різко запитав він.

Ліндсей кивнув.

— Викраденням людей займається ФБР! У них це виходить краще! Наберіться терпіння — вони її знайдуть.

— Але ж, містере Феннер...

Той заперечно крутнув головою. Потім підвівся.

— Мені дуже шкода, однак не можу цим зайнятися.

Обличчя Ліндсея зморщилось, як у немовляти, котре ось-ось заплаче. Він простягнув правицю і вчепився Феннерові в рукав.

— Містере Феннер, зробіть це для мене. Ви не пошкодуєте. Я заплачу вам, скільки скажете. Виставте будь-який рахунок. Ви знайдете мою маленьку дівчинку швидше, ніж будь-хто. Я знаю, що ви це можете, містере Феннер! Благаю вас, зробіть це!

Очі Феннера були холодні, мов крига. Він м'яко, але рішуче скинув руку Ліндсея зі свого плеча.

— Послухайте! — сказав йому. — Я сам собі хазяїн, не працюю ні на кого. Якщо хочу взяти роботу, то беру її. Якщо ні, то відмовляюся від неї. І просто зараз дещо не дає мені спокою. Мені шкода, що ваша дитина потрапила у халепу, та нічим не можу зарадити. ФБР — достатньо могутня організація, щоби потурбуватися про вашу доньку й тисячі таких, як вона. Вибачте, але я цим не займатимуся.

Він кивнув Полі та вийшов з бару. Ліндсей безсило опустив руки і знову беззвучно заплакав. Пола поплескала його по руці. Потому піднялась і полишила бар.

Феннер стояв, чекаючи на неї. Коли дівчина підійшла, роздратовано сказав: