Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Худий китаєць, який увесь цей час стояв праворуч од Рейджера, пояснив:

— Це майже все. «Спецвантажем» я займуся сам.

Рейджер запитав Міллера:

— Ти замкнув чинків?

Його тон не сподобався Феннерові.

— І навіть на засув, — запевнив Міллер.

Феннер почав гадати, що може бути тим «спеціальним вантажем».

І відчув раптову напругу між Рейджером та Міллером. Вони стояли й чекали, прислухаючись до кожного звуку в цілковитій темряві, очікуючи прибуття останнього човна. Нарешті почули ледь уловимий сплеск весел. Рейджер запалив ліхтар і, начепивши його на корабельний гак, освітив шлях баркасу.

Кістлявий китаєць піднявся на борт. Простягнув руку, і веслувальник передав йому маленьку постать. Легкий порух — і «спецвантаж» уже на борту.

— А це вже нехай тебе не обходить, — сказав Рейджер Феннерові.

Феннер присвітив ліхтариком «спецвантаж». І легенько присвиснув. Бо це була гарненька дівчинка-китаянка; на вигляд мала тринадцять-чотирнадцять років. Була дуже налякана і змерзла. Одягнена у такі самі сорочку й короткі штанці.

Рейджер веслом вибив ліхтарик із рук Феннера.

— Тримайся від цього подалі, — процідив крізь зуби. — Міллере, прикрий її чимось.

Рейджер повернувся до китайця. Той передав загорнутий у тонку клейонку пакунок і переліз на свій баркас, який одразу ж зник у темряві.

— А це вже пахне чималим терміном! — кинув Феннер.

— Що, наклав у штани?

— Ви мали мені сказати, що викрадаєте жінок. Це вже не жарти.

— Така дівка, якщо її вдасться роздобути, варта десятка чинків. Тож стули пельку, зрозумів?

Феннер нічого не відповів, дозволивши Рейджеру спуститись у кокпіт. Стояв, розмірковуючи. От де розгадка всієї цієї історії! Вони підбирали дванадцять китайців і жінку. Та ось на що, можливо, натякала сестра Мерієн у записці! Але чи не був це збіг обставин, Феннер поки що не знав.

Міллер гукнув:

— Берися вже до штурвалу, Рейджере! Досить мені того всього!

Рейджер відповів:

— Добре! Скажи ніґеру, нехай запускає двигун!

Щойно двигун завівся, судно затремтіло. Феннер сів спиною до баку і почав вдивлятись у темряву. Він до болю напружив слух, намагаючись розчути гуркіт патрульного катера. Але нічого не почув і не побачив.

Рейджер раптово гукнув:

— Россе! Де ти, в біса, запропастився? Агов, Россе!

Феннер спустився у кокпіт.

— У чому річ? — запитав. — Ти що, боїшся темряви?

— Послухай, розумнику! Може б ти уже зайнявся ділом? Іди в каюту до чинків та прикуй їх усіх до ланцюга. Ось там лежать наручники.

Феннер поглянув на купу наручників у кутку приміщення, прикріплених до іржавого ланцюга.

— Навіщо? — спитав він.

— А ти як думаєш? Мусимо бути обережними, ні? Якщо нам на хвіст сяде берегова охорона, то ми їх просто скинемо за борт. Зв'язані докупи, вони швидко підуть на дно.

Феннер сказав:

— Ну й жартики у тебе!

І взяв з рук Рейджера штурвал.

— Сам це роби. Таке — не в моїх обов'язках.

Рейджер поглянув на нього в непевному світлі штурманської лампи.

— Чомусь мені здається, що ти будеш не надто помічним нам тут, — буркнув і, взявши наручники, виліз із кокпіта та зник у темряві.

Феннер спохмурнів. Не був певний, що зможе довго це витримати. Отриманої інформації йому було цілком достатньо. Тепер усе залежало від того, що може повідати йому Глорія Лідлер. Якщо він отримає від неї те, на що сподівався, то зможе одним ударом покласти край цьому брудному бізнесові.

Із задуми його вивів, повернувши до дійсності, приглушений звук пострілу. Він прислухався, вдивляючись поперед себе, але не зауважив нічого підозрілого. Запала тиша, й невдовзі у кокпіт повернувся Рейджер.

Феннер поглянув на нього, але той мовчки забрав штурвал.

Обличчя Рейджера було холодне і непроникне.

— Проблеми? — запитав Феннер.

Рейджер хижо всміхнувся.

— Їм, бачте, не подобаються наручники! Я змушений був пальнути одному з негідників у ногу: аж тоді вони врешті заспокоїлися.

Феннер провів рукою по волоссю. Мерзлякувато зіщулився, хоча дощ ущух.

— Піди скажи Міллеру, нехай пильнує за тим дівчиськом, — раптом зауважив Рейджер. — Вона ніби спокійна, але якщо зчинить лемент, то перетворить судно на пекло.

— Щось я тебе не розумію, — сказав Феннер.

Рейджер оскалився.

— Отих дванадцятеро китайців уже півтора місяці не бачили жінки. Якщо вони дізнаються, що на борту є дівка, то збожеволіють од хіті. Боже ж мій! Я бачив, як це буває. Якось узяв зі собою одного телепня, щоб той допоміг мені впоратись із судном. У нас був звичний вантаж: чинки і дівчина-мулатка. Той хлопець показав її китайцям, і тут таке почалось! Я змушений був двох з них застрелити та «вирубати» ще двох, тріснувши прикладом рушниці по голові. Ніколи ще такого не бачив. Дівиця так налякалася, що з переляку стрибнула за борт.