Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Сказав Рейджеру:

— Цей катер наздожене нас.

Рейджер гукнув щось у машинне відділення, і негр подав йому «томмі-ґан» [9] «Томпсон М1» — американський пістолет-кулемет, який розробив капітан Джон Томпсон у 1916 році; його широко використовували як гангстери, так і берегова охорона США. . Рейджер передав його Феннерові, а собі взяв іще один.

— Пильнуй лівий борт, — сказав Рейджер, лягаючи на палубу справа, — і щосили гати по них!

Феннер ліг та двічі вистрелив, стежачи, щоби кулі пролетіли вище катера. Майже одночасно стрельнув і Рейджер. Навіть зі свого місця Феннер міг бачити, як з носової частини катера відлетіли тріски.

Феннер пригнув голову, коли з катера почулися постріли у відповідь. Побачив довгі яскраво-жовті спалахи і почув свист куль, що прорізали обшивку їхнього судна. Стрільці берегової охорони вели такий щільний вогонь, що ні Феннеру, ні Рейджерові ніяк було навіть голову підняти — не те що вистрелити у відповідь.

Міллер, який спостерігав за перестрілкою із заглиблення рубки, закричав їм:

— Робіть щось, інакше вони будуть тут уже за кілька хвилин!

Визирнувши з укриття, Рейджер побачив, що човен — за шість футів од них, але, зачувши свист куль, змушений був знову сховати голову.

Коли Феннер повернувся до нього, та побачив, що Рейджер лежить нерухомо; зненацька той крикнув Феннерові: «Вважай, щоб тебе не контузило!» і, перекотившись на бік, швиргонув у патрульний катер щось схоже на м'ячик.

Пітьму прорізав сліпучий спалах, почувся потужний вибух, і патрульне судно відразу ж завалилося на бік.

— Не стишуй ходи! — закричав Рейджер Міллєрові й сів, задоволено спостерігаючи за охопленим полум'ям катером.

Відтак Рейджер пробрався до Феннера:

— Це вперше ми випробували цю штуку: її винайшов один із приятелів Карлоса. Якби у нас на борту не було цього «ананасика», китайці вже би стали здобиччю акул і наша подорож виявилася б не дуже вдалою...

Феннер щось пробурмотів у відповідь. Він не міг відірвати очей від палаючого катера, який у темряві швидко перетворювався на маленьку червону цяточку. Неквапно звівся на ноги. Рейджер пройшов уперед і вказав на зелене світло, що замаячіло вдалині. Міллер трохи збавив хід.

— Це той хлопець, який прийме у нас вантаж, — крикнув він Феннерові. — Все о'кей..

Феннер спостерігав за тим, як стрімко наближається зелене світло. Тепер уже знав, що мусить почати діяти: він і так надто довго грався з Карлосом.

У готель «Хейворт» Феннер повернувся вже по другій. Ще не увімкнувши світло, знав, що у номері хтось є. Ніби не було нічого підозрілого, але нутром відчував, що тут він не сам. Зайшов усередину з неприємним відчуттям того, що його надто добре видно в прорізі дверей. У повітрі завис аромат парфумів. Феннер шаснув рукою у внутрішню кишеню піджака за пістолетом, іншою намацав вимикач та увімкнув світло.

Його очі зупинилися на розкиданому біля ліжка жіночому одягові. Чорна сукня, мереживна білизна, тонкі панчохи та елегантні черевички.

На його ліжку сиділа Глорія Лідлер. Її оголені руки міцно притискали до тіла простирадло. Коли вона пересвідчилася, хто увійшов, то знову лягла, випроставши руки та розкинувши на подушці рудувате волосся.

Феннер сховав зброю. Єдине, про що міг зараз думати, — це про те, як страшенно втомився і що після того, коли вона піде, йому доведеться замінити постіль. Він і подумати не міг, щоби спати на тому самому простирадлі.

Глорія сонно всміхнулася до нього.

Підійшовши до торшера, Феннер увімкнув його, а потім вимкнув верхнє світло. Таке освітлення було м'якшим, однак яскравіше висвітлило підлогу. Феннер побачив на килимі червоні плями, яких раніше не було. Він знову зиркнув на плями, а потім перевів погляд на черевички Глорії. Пройшовся кімнатою. Червоні відмітини були на підошвах Глорії — наче ними вона у щось вступила. Не взявши черевичка в руки, Феннер не міг сказати напевно, але був уже майже переконаний, що це — сліди крові. Втім, ще не хотів дати Глорії зрозуміти, що помітив їх.

Раптом вона хихикнула.

— Як незручно вийшло... Ти, певно, подумав...

Феннер підсунув крісло ближче до ліжка й присів.

Відкинувся на спинку, поклавши ноги на постіль.

— Чому ти вирішила, що я цього захочу?

Глорія знову хихикнула.

— Усі цього хочуть, — сказала серйозним тоном.

— Ну добре, добре, — погодився, — припустимо, що так воно і є. Але чому ти розляглася тут?

— Через тебе. Ти ж сказав, що зупинився у «Хейворті». І що хочеш зі мною поговорити. Тому я прийшла сюди і почала чекати. А потім втомилась і лягла спати. Думала, що ти сьогодні вже не прийдеш.