Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Він зупинився коло неї.

— Привіт, маленька! — сказав. — Ти сьогодні прекрасно виглядаєш!

Керлі широко розплющила великі очі.

— Таки так! — відповіла. — Але поки що мені мало користі від твоїх солодких слів.

— Не переживай. Коли нарешті буде користь, це стане для тебе сюрпризом.

Керлі гризла кінчик ручки, замислено дивлячись на нього.

— То ти вже у ділі? — запитала.

Феннер кивнув.

— Бачив Пайо?

— Так.

Керлі тяжко зітхнула:

— Правда ж, він красень?

— Я би так не сказав... Ти не забагато думаєш про нього?

Керлі зауважила з гіркотою:

— А яка різниця, що я думаю?

Зненацька Феннера осяяло. Він присів на краєчок її стола.

— Послухай-но, маленька. Невже Карлос так багато для тебе значить?

Керлі відповіла:

— Жоден чоловік не важить для мене багато. Не пхай свого носа в мої справи, гаразд? — і очі її при цьому були вельми промовистими.

Він зісковзнув зі столу.

— Добре-добре, крихітко, — сказав заспокійливо. — Не зрозумій мене неправильно. Я ж лише думав, що ти захочеш покласти кучеряву голівоньку мені на плече і повідати про всі прикрощі.

— Ти помиляєшся, — різко урвала його Керлі. — У мене нема жодних прикрощів.

Феннер знову блиснув зубами і вийшов на вулицю. От у чому річ!

Керлі «запала» на Карлоса, однак безуспішно. Справді лихо — втюритись у такого негідника, як Карлос.

Феннер довго блукав вузькими вуличками, час од часу сповільнюючи ходу, щоб зазирнути в той чи інший бар та хильнути чарочку — постійно пильнуючи, чи нема за ним «хвоста». Коли остаточно в цьому переконався, то звернув знову до центру міста.

Дійшовши до будівлі ФБР, трохи потинявся поблизу, не випускаючи з поля зору навколишні вулички; відтак пірнув у будівлю та піднявся ліфтом у місцевий відділок ФБР.

Агента звали Хосскісс. Він підвівся з-за столу і простягнув Феннерові спітнілу долоню.

Потиснувши її, Феннер важко осів у крісло навпроти. Витягнув із внутрішньої кишені піджака документи і передав їх Хосскіссу.

— Мене звати Феннер. Ось моя ліцензія на дозвіл вести приватне розслідування. Я тут у справах свого клієнта і хочу поділитися з вами деякою інформацією.

Хосскісс уважно вивчив папери, нахмурився, а потім перепитав:

— Феннер? Це той, хто розкрив справу з викраденням міс Блендіш?

Феннер кивнув.

— То було справді круто, — всміхнувся Хосскісс. — Я знав Бреннана, задіяного у тій операції, і він детально оповів мені всю цю історію. Звісно ж, радо допоможу вам, якщо зможу!

— Не можу відкрити усього, але скажу, що шукаю дівчину. До цієї справи якимось чином причетний Карлос. Я вийшов на нього за фальшивими рекомендаціями, але хочу, щоб ви про це знали, бо не бажаю проблем з вашими хлопцями. Сьогодні я вирушаю разом із Рейджером за новою партією чинків. Відпливаємо о восьмій вечора. І я подумав, що, можливо, вам варто про це знати.

Хосскісс спохмурнів.

— Чорт, здається, ви самі не розумієте, у що вплуталися. Послухайте, якщо Карлос про це дізнається, то вважайте, що ви — уже мертвяк. Цей хлопець — найнебезпечніший тип на всьому узбережжі.

Феннер стенув плечима.

— Я знаю. Ідучи до вас, був дуже обережним. Не думаю, що мене хтось вистежив. А чому ви досі не зайнялися цією бандою?

— У нас нема доказів. Нам відомо, чим займається Карлос, але ніколи не вдавалося спіймати його на гарячому. Ми маємо і гвинтокрили, і сторожові катери, що патрулюють берег, однак Карлос завжди виходить сухим з води. Одного разу нам таки пощастило його підловити, але на борту не було нікого. Це — жорстока банда, й даю голову на відсіч, що вони потопили своїх пасажирів, тільки-но помітивши наше наближення.

Феннер почухав потилицю.

— Якщо ви зловите нас сьогодні, то мусите якось відмазати мене. За Рейджером давно в'язниця плаче, але мені треба залишитися чистим, щоби продовжити своє розслідування.

— То не проблема, — запевнив Хосскісс. — Та чи не хочете ви розповісти мені, що все це означає?

Феннер заперечно крутнув головою.

— Не зараз, — сказав обережно. — Гадаю, ваша допомога знадобиться мені на завершальному етапі операції. Все, що потрібно від вас тепер — це прикрити мене, якщо виникнуть якісь проблеми.

І підвівся з крісла.

Хосскісс потиснув йому руку на прощання та спитав:

— Чи не знаєте ви, яким курсом підете?

— Ні. Ви маєте з'ясувати це самі.

— Ми це встановимо, будьте певні. Вся протока аж кишить нашими човнами.

Вийшовши на вулицю, Феннер повернувся у порт і розшукав там Баґсі. Разом вони пройшлися до готелю «Флеґлер».