Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Так Феннер зрозумів, що Нулен — уже бита карта.

Тоді спробував зайти з іншого боку.

— Дивно, мені ж казали, що Нулен — крутий бос...

Найтінґейл витягнув шию й умисно сплюнув на підлогу.

— Шушваль.

— А хто такий Карлос?

До Найтінґейла повернувся добрий настрій.

— Це саме те, що вам треба. Пайо виведе вас у люди.

Від несподіванки Феннер пролив віскі.

— То його звати Пайо Карлос?

Найтінґейл ствердно кивнув.

— Він тримає в кулаці усе місто, — і для більшої переконливості ще й наочно продемонстрував це, міцно стиснувши широку долоню з короткими пальцями. — Ось так, бачите?

Феннер хитнув головою.

— Добре, — сказав він. — Цілком покладаюся на вас.

Найтінґейл підвівся, поставивши склянку на стіл.

— Мені ще треба дещо закінчити, й тоді ми зустрінемось із хлопцями. А поки що відпочиньте тут, на вулиці зараз надто гаряче.

Коли господар вийшов, Феннер заплющив очі й замислився. Події розгортаються швидше, ніж він припускав. Йому слід бути дуже пильним.

Відчувши легенький протяг, розплющив очі. До кімнати увійшла блондинка і тихо зачинила за собою двері. Феннер почув, як вона повернула ключ у замку.

«Святий Боже! — подумав. — Та ж вона мене зґвалтує»!

Він скинув ноги зі стільця, на котрому щойно сидів Найтінґейл, і підвівся.

— Сиди, — сказала вона, підходячи ближче. — Я просто хочу з тобою поговорити.

Феннер знову всівся у крісло.

— То як тебе звати, крихітко? — запитав він, на мить заспокоївшись.

— Роббінс, — відповіла. — Але тут мене всі називають Керлі, тобто Кучерик.

— Гарне ім'я, — зауважив Феннер. — Що ти хотіла?

Блондинка вмостилась у крісло до Феннера. Він міг бачити її голі стегна вище панчіх і подумав, що в неї пречудові ноги.

— Послухайся моєї поради, — впівголоса сказала вона, — та їдь собі додому. Чужі круті хлопці у нас не приживаються.

Феннер звів брови.

— А хто тобі сказав, що я крутий?

— А цього і не треба казати. Ти прибув сюди, щоби висадити це місто в повітря, чи не так? Але в тебе нічого не вийде. Місцеві гангстери не люблять чужинців. Якщо ти тут залишишся, то вже через кілька днів тобою годуватимуть рибу.

Феннер був зворушений:

— Ти — мила маленька дівчинка! Але, боюся, що все це даремно. Я приїхав сюди жити й заробляти, тож тут і залишуся.

Вона зітхнула.

— Я так і думала, — сказала, встаючи. — Але якби ти дбав про свою безпеку, то негайно забрався би звідси. Так чи інакше, будь пильний. Я не довіряю тут нікому. Не вір Найтінґейлу. Він лише виглядає здохляком, але не є таким. Найтінґейл — убивця, тож будь із ним обережним.

Феннер підвівся з крісла.

— Добре, маленька. Я буду обережним. Але тобі краще піти, поки він не помітив.

І провів її до дверей.

Виходячи, Керлі додала:

— Кажу тобі це, бо видаєшся тямущим. Мені шкода бачити, що такий хороший хлопчина, як ти, шукає собі клопотів.

Феннер зобразив усмішку і легенько ляснув її по спокусливих сідничках.

— Не суши собі цим голову, — сказав він.

Вона потяглася до нього, підставивши губки, — і саме тому, що вважав блондинку привабливою, він поцілував її. Жінка обвила руками його шию і притиснулася до нього всім тілом. Так вони простояли кілька хвилин, опісля Феннер легенько відсторонив її.

Керлі стояла й дивилася на нього, важко дихаючи.

— Я збожеволіла, — сказала жінка, густо почервонівши.

Феннер розщіпнув комір сорочки, наче забракло повітря.

— І я не подарунок, — зауважив. — Біжи, мала, поки ми з тобою не нарубали дров. Побачимося пізніше.

Вона тихо вийшла, зачинивши за собою двері, а Феннер витягнув носовичок і замислено витер спітнілі руки.

— Думаю, ця робота мені сподобається, — сказав уголос. — Так, з цього може щось вийти.

І він повернувся у своє крісло біля вікна.

Найтінґейл провів Феннера крізь переповнений вестибюль готелю «Флеґлер».

Феннер зауважив:

— А цей хлопець непогано влаштувався!

Найтінґейл зупинився перед дверима ліфта і натиснув кнопку виклику.

— Ще б! А що я вам казав? Пайо саме той хлопець, якого треба триматися.

Феннер розгледів ковані залізні поруччя.

— Я й сам це тепер бачу.

Кабіна зупинилась, і вони увійшли в ліфт. Найтінґейл натиснув кнопку з цифрою «5».

— Говоритиму я, — сказав Найтінґейл, коли ліфт зупинився на п'ятому поверсі. — Можливо, тобі нічого й не запропонують, але спробую.

Щось буркнувши, Феннер пішов коридором услід за Найтінґейлом. Той зупинився перед номером 47 і постукав у двері — тричі швидко та двічі — повільно.