Джеймс Чейз - Дванадцять китайців і жінка

Із набитим ротом Феннер запитав:

— Що, нікого ховати чи труни закінчилися?

У Найтінґейла був вельми стурбований вигляд:

— Що ти, до дідька, собі дозволяєш — полишити отак тих хлопців?

— А що? Я завжди роблю так, коли з мене кпинять. Щось не подобається?

— Послухай-но — Рейджер далеко не ягня. З ним так не можна.

— А як можна? Розкажи мені.

Найтінґейл замовив чорний хліб із сиром та склянку молока. І не відривав погляду від скатертини, аж поки офіціантка принесла замовлення. Коли та пішла, нарешті висловився:

— Своєю поведінкою ти мені все ускладнюєш. Феннер поклав ножа з виделкою на стіл і посміхнувся до чоловічка.

— А ти мені подобаєшся, — сказав. — Поки що ти — єдиний тут, хто простягнув руку допомоги. При нагоді віддячу тобі тим самим.

Найтінґейл уважно поглинув на Феннера з-під крисів капелюха. Сонце, що пробивалося крізь штори на вікнах, відсвічувало у його окулярах.

— А можеш і зашкодити, — сказав сухо.

Феннер знову почав їсти.

— Дідько! — вилаявся він. — Що за бісове місто! Коли вони врешті пообідали, Феннер відсунув стілець та звівся на ноги.

— Гаразд, приятелю, — підсумував він. — Якось днями загляну до тебе.

— Якось днями ми могли б і поговорити, — Найтінґейл сказав це з надією у голосі.

Феннер зняв капелюха й пригладив волосся.

— Ну, не знаю, не знаю... — відповів туманно.

Потім кивнув на прощання чоловічкові й вийшов у хол готелю. Клерк за конторкою був зайнятий, та коли Феннер минав його, улесливо посміхнувся.

Феннер сказав:

— Я йду спати: це місто — ваша глушина — мене просто добиває.

І ще до того, як клерк спромігся щось відповісти, піднявся у свій номер і замкнувся зсередини на ключ. Тоді зняв капелюха та піджак й улігся на ліжко. І майже відразу ж заснув — з усмішкою задоволення на губах.

Розбудив Феннера різкий телефонний дзвінок. Він рвучко сів у ліжку, поглянув на годинник, відзначивши про себе, що проспав дві години, а тоді потягнувся за слухавкою.

— Негайно приїжджай у готель «Фленґлер», — звелів йому чийсь голос у слухавці. — Бос хоче тебе бачити.

Феннер протер очі.

— Скажи своєму босові, що я вже приходив. Уранці. А двічі в одне й те саме місце не ходжу, — і жбурнув слухавку.

Знову ліг на ліжко і заплющив очі. Але не минуло й хвилини, як телефон задзеленчав удруге.

Той самий голос сказав:

— Ти би краще приїхав. Карлос не любить, коли його змушують чекати.

— Скажи своєму Карлосові, нехай сам сюди приїде — або хай забирається під три чорти!

І обережно поклав слухавку на місце.

Коли телефон задзвонив утретє, Феннер навіть не повважав за потрібне зняти слухавку. Пройшов у ванну кімнатку, освіжив обличчя, ковтнув віскі, надягнув піджак і капелюха та спустився в хол.

Пообідня спека була нестерпною. Вестибюль готелю виявився майже порожнім, тож Феннер сів ближче до виходу. Поклав капелюха поруч із собою й почав дивитися на вулицю. Він уже знав, що йому не вдасться просунутися далеко у розслідуванні, якщо не вийде на слід сестри Мерієн Дейлі. Цікаво, чи зуміли копи знайти тіла двох кубинців та Мерієн, подумав. І ще йому було цікаво, що робить зараз Пола.

Зі свого місця Феннеру було добре видно розпечену, порожню вулицю. Зненацька з-за рогу виринув великий туристичний автомобіль й, різко загальмувавши, з гуркотом зупинився біля готелю. Феннер відкинувся у плетеному кріслі, простягнув руку за капелюхом і низько насунув його на очі.

У машині було четверо. Троє з них вийшли, а шофер залишився за кермом.

Феннер упізнав Рейджера та Міллера, але третій був йому незнайомий. Вони стрімко піднялися сходами готелю й похмуро роззирнулися. Рейджер майже миттєво впізнав Феннера. Швидко підійшов.

Феннер звів на нього погляд і кивнув.

— Хотіли поговорити з кимось із адміністрації? Клерк щойно вийшов.

Рейджер сказав:

— Карлос хоче тебе бачити. Ходімо.

Феннер заперечив.

— Надто спекотно. Скажи йому, що якось іншим разом.

Двоє інших підійшли і стали обіруч. Вигляд у них був далеко не лагідний.

Рейджер сказав м'яко:

— То ти сам підеш, чи ми тебе віднесемо?

Феннер повільно підвівся.

— Ну якщо так... — протягнув він і пішов за ними в машину. Він знав, що у Рейджера просто руки сверблять, так йому хочеться врізати, але знав також, що нічого даремно лізти на рожен. Прагнув зустрітися з Карлосом, але не хотів цього показати.

У повному мовчанні вони поїхали в напрямку готелю «Флеґлер». Феннер сидів між Рейджером та Міллером. Третій, якого кликали Баґсі, був поруч із водієм.