Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

Руді трохи помовчала й додала:

— А якщо вас не перекопують мої докази, згадайте про інше.

— Що ви маєте на увазі?

— А ось що: парфуми, якими пахли сірники, пасують саме такій жінці. Коли ми ще тільки зайшли в цю кімнату, мені здалося, що тут була жінка трохи вульгарного штибу. Саме така написала цю записку, і саме в таких звичайно напахчені сумки. Вона тут була! — вперто повторила Руді.

— Нехай так, але це зовсім не означає, що вона його застрелила. Може, вона й справді була тут, а потім пішла. А вже тоді з'явився чоловік, що пожував сигару.

— Цього я не знаю. Я знаю тільки те, що в записці сказано цілком досить, аби запідозрити цю жінку в чому завгодно.

— Так, у ній відчувається погроза, — визнав Квін.

— Відчувається? Та вся ця записка — чистісінька погроза, від першого й до останнього слова. Дивіться, як вона починається: «Ви — містер Грейвз», — і он як кінчається: «Не хотіла б розчаруватися, не заставши Вас удома». Хіба це не погроза?

Він прочитав записку ще раз.

— Мабуть, це шантаж. Як ви гадаєте?

— Звісно, шантаж. Коли люди погрожують, вони здебільшого вимагають грошей, а надто коли жінка погрожує чоловікові.

— «Я тепер вважаю себе за. члена вашої сім'ї». Що вона хотіла цим сказати? — здивовано спитав Квін.

— А він догадувався, що вона має якісь підстави, тим-то й піддався так легко. Ви розумієте, що я маю на думці? Барбару непокоїло інше: вона ревнувала, боялася, що то любовна цидулка, що він приховує од неї якийсь романчик. І він міг дуже просто її заспокоїти — показати записку. Одначе не показав, хоч вона з ним через це посварилася. Чому він не схотів показати їй записку? Або, скажімо, так: чому не встав із-за столу й не підійшов одразу до тієї жінки? Адже міг би спитати її: «Хто ви така і чого вам треба? Кажіть прямо».

Вона похитала головою і додала:

— Ні, він відчував, що в записці щось таїться, що це не пусті слова. Та ми знаємо головне — ця жінка була тут. І я певна, що ми її знайдемо. Зараз я піду її шукати.

— Але ж ми не знаємо, як її звуть, яка вона з виду і де її шукати.

— Ми знаємо, що близько півночі вона була в ресторані «Пероке». Там її хто-небудь напевне запримітив. Барбара нам дещо підказала. Висока на зріст, з рудим волоссям, у ясно-зеленій сукні. Навряд, щоб усі жінки в тому ресторані були рудоволосі і в ясно-зелених сукнях. — Руді розвела руками. — От бачите, скільки прикмет ми маємо!

— Ресторан уже зачинений.

— Люди, які можуть нам допомогти, ще не пішли — офіціанти, гардеробниці, служниця в туалетній кімнаті. Я буду шукати цю жінку і знайду!

— Я піду з вами.

Він перейшов у спальню і погасив там світло. Тоді подався до ванної.

— Заждіть хвилину, — мовив звідти. — Я тільки нап'юся.

Руді вийшла на сходи й, спустившись на кілька східців, стала його чекати. Та він чогось забарився. Вона повернулася до кімнати, де ще горіло світло.

Квін був там — стояв уражений біля дверей до ванної. З першого погляду вона зрозуміла: він щось знайшов.

— Що там таке?

— Подивіться, що лежало у ванні. Завіска від душу закривала його, а коли я відкручував кран, вона одхилилась. І це лежало там, на дні ванни.

Він тримав у руках невеликий голубенький аркушик паперу.

— Чек, — сказала вона. — Що це за чек? Дайте-но гляну.

То був чек на дванадцять з половиною тисяч доларів, на ім'я Стівена Грейвза. Внизу стояв підпис: Артур Гоумз. А через весь чек навскіс великими літерами виведено:

«Підлягає поверненню. На поточному рахунку коштів немає».

Вони спантеличено позирнули одне на одного.

— Як цей чек опинився у ванні? — здивовано спитала Руді.

— Це не так важливо. Певне, він лежав у сейфі, а коли я витягав скриньку — впав у ванну, і я не помітив. Потім я запнув завіску і побачив його тільки тепер. Але не в тім річ. Невже ви не розумієте, що це означає?

— Здається, розумію. Ви гадаєте, Гоумз — це той самий нервовий гість, що жував сигару?

— Ладен закластися, що це так. Убити людину за дванадцять з половиною тисяч… А чом би й ні? Дехто й за тисячу…

— Виходить, цей Гоумз був тут десь після півночі — хотів розплатитися з Грейвзом чи попрохати його не порушувати справи, доки він не збере потрібних грошей. А що Грейвз не міг знайти чека, то Гоумз, можливо, подумав, що той уже подав на нього в суд. Виникла суперечка, і Гоумз його застрелив…

— Гоумз, — повторила вона, замислено покусуючи палець. — Десь я сьогодні вже чула чи бачила це прізвище. Стривайте-но! Чи не на одній з візитних карток, що були у нього в гаманці?