Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Це не викликало у Лісбет ані найменшого жалю. На мить в її очах спалахнула іскра нещадної ненависті. На нічному столику стояла склянка — нахилившись і понюхавши, вона вловила запах алкоголю.

Нарешті вона вийшла із спальні. Швидко обійшовши кухню і не виявивши там нічого вартого уваги, Лісбет зайшла у вітальню і зупинилася на порозі кабінету. З кишені вона дістала щіпку крихт хрусткого хлібця і, не запалюючи світла, розсипала їх на підлозі. Якщо хто-небудь крадькома піде через вітальню, вона почує, як захрустять крихти.

Розташувавшись за письмовим столом адвоката Нільса Б’юрмана і поклавши перед собою електрошокер, щоб весь час був під рукою, вона почала методично переглядати шухляди і кореспонденцію, пов’язану з банківськими кредитами і фінансовою документацією. Вона відзначила, що він став неохайнішим і менш педантичним у веденні своїх справ, але нічого цікавого не знайшла.

Нижню шухляду столу було замкнено на ключ. Лісбет Саландер спохмурніла. Рік тому, під час її попередніх відвідин, шухляди стояли відчинені. Нерухомо втупившись у порожнечу незрячим поглядом, вона подумки уявила собі вміст цієї шухляди. Там лежали тоді фотоапарат, телеоб’єктив, маленький касетний плеєр, альбом фотографій у шкіряній оправі, коробочка з намистом, коштовними прикрасами і золотим перснем з написом «Тільда і Якоб Б’юрман. 23 квітня 1951 р.». Лісбет знала, що так звали адвокатових батьків, уже покійних. Вона вирішила, що перстень, мабуть, шлюбний і зберігається як пам’ять.

Значить, він тримає під замком речі, які вважає цінними.

Вона перейшла до переглядання шафки позаду письмового столу і дістала звідти дві папки з документами щодо її власних справ, якими він відав як опікун. За п’ятнадцять хвилин вона уважно переглянула там кожен папірець. Звіти були бездоганні і говорили про те, що Лісбет Саландер — доброчесна і працелюбна дівчина. Чотири місяці тому він подав висновок про те, що, на його думку, вона є розумним і корисним членом суспільства і це дає підставу наступного року переглянути питання про необхідність подальшого опікування. Висновок був елегантно сформульований і мав стати першим кроком на шляху до скасування судового рішення про її недієздатність.

У папці була написана від руки пам’ятка про зустріч Б’юрмана з якоюсь Ульрікою фон Лібенсталь з управління опіки для попередньої розмови про загальний стан Лісбет. Слова «потрібний висновок психіатра» були підкреслені.

Лісбет стисла губи, прибрала папки на місце і роззирнулася.

На перший погляд вона не побачила нічого вартого уваги. Б’юрман, здавалося, поводився відповідно до її інструкцій. Вона покусала нижню губу. Чомусь у неї було таке відчуття, що назрівають якісь події.

Вона вже встала із стільця і збиралася погасити лампу, як раптом передумала і знову дістала папки. Щось не давало їй спокою.

У папках чогось бракувало. Рік тому там лежав короткий опис її розвитку, починаючи з дитячих літ і до призначення опіки. Тепер цього папірця не було на місці. Чому Б’юрман прибрав документ з поточної справи? Лісбет насупила брови, не в змозі підшукати цьому пояснення — якщо тільки він не тримає ще якісь документи в іншому місці. Вона обвела поглядом шафку і нижню шухляду столу.

Позаяк у неї не було з собою відмички, вона обережно зайшла до його спальні і витягнула з піджака, що висів на вішаку, в’язку ключів. У шухляді виявилися ті ж речі, які були в ній минулого року. Але тепер до них додалася пласка коробка із зображеним на кришці револьвером «Кольт-45 Маґнум».

Подумки вона перебрала дані про Б’юрмана, які зібрала про нього два роки тому. Він займався стрільбою і був членом стрілецького клубу. Згідно з опублікованим списком власників зброї, у нього була ліцензія на володіння револьвером «Кольт-45 Маґнум».

Вона знехотя визнала, що замкнути цей ящик було цілком природно.

Їй не сподобалося те, що вона знайшла, проте вона так і не придумала ніякого приводу розбудити Б’юрмана і поговорити з ним по-свійськи.

Міа Берґман прокинулася о пів на сьому. З вітальні доносилося неголосне бурмотіння телевізора — йшла ранкова передача — і долинав запах свіжозвареної кави. Чутно було також поклацування клавіатури ноутбука: Даґ Свенссон уже сидів за роботою. Вона усміхнулася.

Ще над жодним із своїх нарисів Даґ не працював так старанно. Пощастило їм з «Міленіумом». Узагалі Даґ відзначався надмірною впертістю і незговірливістю, але спілкування з Мікаелем Блумквістом та Ерікою Берґер, здається, пішло йому на користь. Блумквіст указував йому на слабкі місця рукопису, і після розмови з ним Даґ часто приходив додому засмучений. Та зате, переконавшись у його правоті, він брався до роботи з подвійною енергією.