Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Через десять секунд, ледве поклавши голову на подушку, вона заснула і проспала майже дванадцять годин, майже до півночі. Піднявшись, Лісбет увімкнула кавоварку, загорнулася в ковдру і, підклавши подушку, зручно влаштувалася з сигаретою біля вікна, з якого відкривався краєвид на Юргорден [29] Юргорден — острів у Стокгольмі, на якому в давнину був королівський мисливський заказник, зараз — зона відпочинку і розваг, де розташовані музей просто неба «Скансен» і парк атракціонів «Ґрьона лунд». і на море. Мов зачарована, вона дивилася вдалину, роздумуючи в темряві над своїм життям.

Весь наступний день після повернення до Стокгольма у Лісбет Саландер був розписаний по хвилинах. О сьомій ранку вона вже зачинила за собою двері квартири. На майданчику вона трохи затрималася і, відчинивши сходове вікно, прикріпила між стіною і водостічною трубою підвішений на мідному дротику запасний ключ. Навчена досвідом, вона оцінила користь запасного ключа, що зберігається в потаємному місці.

На вулиці її зустрів пронизливий холод. Лісбет була одягнена в старі поношені джинси, продерті нижче сідниці, крізь дірку просвічувало блакитне трико. Для тепла вона натягнула поверх майки джемпер-поло, комір якого розтягнувся і не хотів прилягати до шиї, і дістала із запасів стару хутряну куртку із заклепками на плечах. Надягаючи куртку, вона подумала, що треба б віднести її у майстерню, щоб замінити подерту на клапті підкладку всередині кишень. На ногах у неї були теплі панчохи і черевики — загалом, одягнулася вона досить-таки відповідно для Стокгольма.

По Санкт-Паульсґатан вона дійшла пішки до Цинкенсдамма, а звідти до свого колишнього будинку на Лундаґатан. Там вона почала з того, що зайшла в підвал і перевірила в комірчині свій старенький «Кавасакі». Поплескавши його по сідлу, вона піднялася сходами і, переступивши через величезну купу рекламних листівок, увійшла до старої квартири.

Перед тим як поїхати із Швеції, вона, не придумавши ще, як вчинити із старою квартирою, залишила розпорядження щодо перерахування грошей на комунальні платежі. У квартирі як і раніше залишалася вся обстановка, старанно зібрана по сміттєвих контейнерах: надбиті чашки, два старі комп’ютери і купа різних паперів — нічого цінного.

На кухні вона знайшла чорний сміттєвий мішок і витратила п’ять хвилин на те, щоб вибрати рекламні буклети і покидати їх у нього. Пошти як такої виявилося не багато: головним чином банківські виписки, бланки податкових квитанцій від «Мілтон сек’юриті» та різного роду замаскована реклама. Однією з переваг офіційної недієздатності було те, що Лісбет ніколи не доводилося займатися податковими розрахунками: подібні офіційні папери вражали своєю відсутністю. Що ж до решти, то за рік особисто їй надійшли тільки три листи.

Перший лист надіслала адвокат Ірета Моландер, яка була офіційним куратором матері Лісбет. У короткому посланні Ґрета Моландер інформувала Лісбет про те, що був проведений опис майна, яке залишилося після її матері, й обом дочкам, Лісбет і Каміллі Саландер, належить отримати в спадщину по дев’ять тисяч триста дванадцять крон кожній. Відповідна сума переказана пані Лісбет Саландер на її банківський рахунок. Прохання підтвердити отримання. Лісбет засунула цього листа у внутрішню кишеню хутряної куртки.

Другий лист надійшов від дами на прізвище Мікаельссон, завідувачки еппельвікенського притулку для людей похилого віку, і містив люб’язне нагадування про те, що в притулку для Лісбет лежить коробка з речами, які залишилися після її матусі. «Просимо вас по можливості зв’язатися з еппельвікенським притулком і повідомити, як ви збираєтеся вчинити із спадщиною», — йшлося там. Наприкінці листа завідувачка повідомляла, що, коли протягом року від Лісбет або її сестри (адреси котрої вона не має в своєму розпорядженні) не надійде ніяких звісток, особисті речі покійної будуть викинуті. Лісбет глянула на дату вгорі листа, побачила, що його було написано в червні, і взяла мобільний телефон. Через дві хвилини вона дізналася, що коробка досі ціла і нікуди не ділася. Попросивши вибачення за те, що довго не давала про себе знати, Лісбет пообіцяла завтра ж приїхати по речі.

Останній лист був від Мікаеля Блумквіста. Подумавши трохи, вона вирішила кинути його в мішок, не відкриваючи.

Набравши цілий ящик потрібних і непотрібних речей, які вона хотіла зберегти, Лісбет на таксі повернулася на Мосебакке. Там вона зробила макіяж, наділа окуляри і світлий парик з волоссям до плечей і поклала в сумочку норвезький паспорт на ім’я Ірене Нессер. Поглянувши на себе у дзеркало, Лісбет відзначила, що Ірене Нессер дуже схожа на Лісбет Саландер, але в той же час це зовсім інша людина.