Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

Лісбет кивнула.

— Де ви її знайшли?

— На пляжі навпроти воріт. Ми, можна сказати, наткнулися на неї по дорозі.

Ферґюсон записав відповідь.

— Вона що-небудь сказала?

Лісбет заперечливо похитала головою.

— Вона була непритомна?

Лісбет покивала на знак згоди.

— На голові у неї була свіжа рана?

Лісбет знову кивнула.

— Ви не знаєте, як вона дістала це поранення?

Лісбет помотала головою. Ферґюсон, здавалося, був незадоволений її мовчанням.

— У повітрі літало хтозна-скільки всяких уламків, — підказала вона люб’язно. — Я сама ледь не дістала по голові пролітаючою дошкою.

Ферґюсон розуміюче кивнув.

— У вас поранена нога? — Він показав на її пов’язку. — Як це сталося?

— Не пам’ятаю. Я помітила рану, тільки коли спустилася в підвал.

— Ви були з хлопцем?

— З Джорджем Блендом.

— Де він мешкає?

— У халупі позаду «Кокосового горіха». Це недалеко, по дорозі у бік аеропорту. Якщо, звичайно, халупу не віднесло вітром.

Лісбет не стала уточнювати, що зараз Джордж Бленд спить на другому поверсі в її ліжку.

— Чи бачили ви її чоловіка, Річарда Форбса?

Лісбет помотала головою.

Очевидно, констебль Ферґюсон більше не міг придумати, про що ще запитати. Він закрив блокнот.

— Дякую вам, міс Саландер! Мені доведеться писати рапорт про смертельний випадок.

— Хіба вона померла?

— Місіс Форбс? Ні, місіс Форбс у лікарні в Сент-Джорджесі. Очевидно, вам і вашому другові вона зобов’язана тим, що залишилася жива. Загинув її чоловік. Його знайшли на автопарковці біля аеропорту дві години тому.

Приблизно за шістсот метрів звідси на південь від готелю.

— Судячи з його вигляду, йому добряче дісталося, — додав Ферґюсон.

— Дуже сумно, — сказала Лісбет без найменших ознак душевного хвилювання.

Коли Мак-Бейн і констебль Ферґюсон відійшли, Елла Кармайкл вийшла з-за стійки і підсіла до Лісбет. Вона поставила на стіл два келишки з ромом, і Лісбет поглянула на неї запитливо.

— Після такої ночі необхідно чимось підкріпитися. Я пригощаю. Весь сніданок — за мій рахунок.

Жінки переглянулися. Потім підняли келишки і цокнулися.

Згодом урагану під назвою «Матильда» призначено було надовго стати предметом вивчення і вчених дискусій метеорологів країн Карибського моря і США. Таких потужних торнадо в цьому регіоні раніше ніколи не помічалося. Утворення торнадо над водною поверхнею раніше вважалося чимось теоретично неможливим. Кінець кінцем експерти прийшли до єдиної думки, що причиною виникнення подібного «псевдоторнадо» стало особливе поєднання погодних фронтів, тобто тут спостерігався не справжній торнадо, а лише щось зовні на нього схоже. Інакодумці виступали з теоріями, що звинувачували в усьому парниковий ефект і порушення природного балансу.

Лісбет Саландер не цікавилася теоретичною дискусією. З неї було досить того, що вона бачила, і вона вирішила надалі по можливості не траплятися на шляху «Матильдиних» братиків або сестричок.

Тієї ночі постраждали кілька людей. І можна було вважати дивом, що загинула тільки одна.

Ніхто не розумів, що змусило Річарда Форбса піти кудись у самому розпалі урагану. Швидше за все, вирішили люди, це було проявом нетямущості, притаманної всім американським туристам. Джеральдіна Форбс теж не могла сказати нічого, що пояснило б трагедію. Вона перенесла тяжкий струс мозку, і в неї збереглися тільки окремі незв’язні спогади про події тієї ночі.

Зате вона невтішно оплакувала загибель свого чоловіка.

Літак Лісбет Саландер приземлився в аеропорту Арланда о пів на сьому ранку. Подорож забрала двадцять шість годин, дев’ять з яких вона провела в барбадоському аеропорту Ґрантлі Адамс. «Бритіш еруейз» не давали дозволу на виліт, поки не буде знешкоджено гаданого терориста, і один пасажир з арабською зовнішністю був перепроваджений для допиту. Після прибуття до Лондона вона запізнилася на останній рейс до Швеції, що вилітав з Гетвіка, і прочекала кілька годин, перш ніж їй поміняли квиток на завтрашній день.