Стіґ Ларссон - Дівчина, що гралася з вогнем

З особливою увагою Лісбет вивчила звіт про грошові справи Форбса. Він отримував непогану платню — шістдесят тисяч доларів на рік, якихось додаткових доходів не мав. Фінансове благополуччя родини забезпечувала Джеральдіна Форбс — у 2002 році помер її батько, і дочка стала єдиною спадкоємицею приблизно сорокамільйонного статку. Дітей подружня пара не мала.

Отже, Річард Форбс цілком залежав від своєї дружини. Лісбет нахмурила брови. Обставини мало сприяли тому, щоб чоловік мав право лупцювати Джеральдіну.

Увійшовши в Інтернет, Лісбет відправила на адресу Більбо коротке зашифроване повідомлення з подякою за надіслані ним матеріали, а заразом переказала п’ятсот доларів на зазначений ним банківський рахунок.

Потім вона вийшла на балкон і притулилася до поручнів. Сонце сідало. Вітер, набираючи силу, шумів у кронах пальм, що оточували кам’яну огорожу, яка відокремлювала готель від пляжу. Лісбет пригадала пораду Елли Кармайкл і, поклавши комп’ютер, «Виміри в математиці» і зміну одягу в нейлонову сумку, поставила її на підлозі біля ліжка. Потім вона спустилася в бар і замовила собі на обід рибу і пляшку «Карибу».

У барі Лісбет не зауважила нічого цікавого, крім того, що біля барної стійки Форбс, одягнений цього разу в тенісну сорочку, шорти і спортивні черевики, захоплено розпитував Еллу Кармайкл про «Матильду». Судячи з виразу його обличчя, він ні про що не хвилювався. На шиї у нього висів золотий ланцюжок, і він мав веселий і привабливий вигляд.

Ціла днина вимушених походеньок по Сент-Джорджесу вимотала Лісбет. Після обіду вона вийшла трохи прогулятися, але було вітряно і температура помітно знизилася, тому вона пішла до себе в кімнату і лягла в ліжко вже о дев’ятій годині вечора. За вікном шумів вітер. Вона хотіла трохи почитати, але майже відразу ж заснула.

Розбудив її якийсь несподіваний гуркіт. Лісбет кинула погляд на годинник на руці — чверть на одинадцяту вечора. Похитуючись, вона звелася на ноги і відчинила балконні двері — порив вітру штовхнув її з такою силою, що вона мимоволі відступила на крок. Притримуючись за одвірок, вона обережно висунула голову на балкон і роззирнулася.

Розвішені над басейном лампи розгойдувалися на вітрі, і садом метушились неспокійні тіні. В отворі воріт стовпилася купка розбуджених пожильців — усі дивилися в бік пляжу. Дехто тулився ближче до бару. На півночі виднілися вогні Сент-Джорджеса. Небо було затягнуте хмарами, але дощ не йшов. У темряві Лісбет не могла розгледіти море, але хвилі шуміли набагато гучніше, ніж завше. Ще дужче похолодало, і вперше за весь час перебування на Карибах вона відчула, що змерзла до дрижаків.

Стоячи на балконі, Лісбет почула гучний стукіт у свої двері; загорнувшись у ковдру, вона відчинила і побачила стривоженого Фреді Мак-Бейна.

— Вибач, що потривожив, але, схоже, насувається шторм.

— «Матильда».

— «Матильда», — кивнув Мак-Бейн. — Увечері вона налетіла на Тобаго, і надійшли повідомлення, що там були великі руйнування.

Лісбет порилася в пам’яті, пригадуючи свої знання з географії і метеорології. Тринідад і Тобаго знаходилися приблизно за двісті кілометрів на південний схід від Ґренади. Тропічний ураган міг запросто захопити площу радіусом сто кілометрів, а його центр здатний переміщатися зі швидкістю тридцять-сорок кілометрів на годину. А це означало, що «Матильда» могла заявитися в гості до Ґренади і от-от уже бути на порозі. Все залежало від того, в який бік вона попрямувала.

— Зараз безпосередньої небезпеки немає, — говорив далі Мак-Бейн. — Але ми вирішили про всяк випадок вжити заходів. Я хочу, щоб ти зібрала найцінніші речі і спустилася в хол. Ми пригощаємо бутербродами і кавою за рахунок готелю.

Лісбет пішла за його порадою. Вона хлюпнула водою собі в обличчя, щоб прогнати сон, надягнула джинси, черевики і фланелеву сорочку й повісила через плече нейлонову сумку. Перш ніж вийти з номера, вона повернулася, відчинила двері ванної кімнати і засвітила світло. Зеленої ящірки ніде не було: мабуть, сховалася в якій-небудь шпаринці. Розумниця!

У барі вона попрямувала до свого звичайного місця і звідтіль почала спостерігати, як Елла Кармайкл роздає вказівки своєму персоналу. Зараз усі наповнювали термоси гарячим питвом. Незабаром Елла долучилася до Лісбет у її куточку.

— Привіт. Ти, схоже, щойно прокинулася.

— Я спала. І що тепер?

— Поки подивимося, що буде далі. На морі зараз шторм, і ми вже отримали з Тринідаду попередження про ураган, що насувається. Якщо стане гірше і «Матильда» попрямує в наш бік, ми спустимося в підвал. Ти не могла б допомогти?