Маріо П’юзо - Хрещений батько

– Я нагадаю про вас батькові, – пообіцяв Майкл, і вона подякувала.

Зайшов на кухню Кало й повідомив:

– Машина надворі. Може, занесу речі?

– Ні, я сам, – відповів Майкл. – А де Аполла?

Кало весело ошкірився:

– Вона сидить за кермом і вмирає від нетерпіння швидше натиснути на газ. Вона стане справжньою американкою ще до того, як ви переїдете до Америки.

Для Сицилії було нечуваним явищем, щоб селянка навчилася водити машину. Майкл інколи дозволяв Аполлонії водити машину у дворі вілли, щоправда, сам завжди був поряд із нею, бо інколи, бажаючи натиснути на гальма, вона тисла на газ. Майкл наказав Кало:

– Поклич Фабріціо і чекайте на мене в машині.

Вийшовши з кухні, побіг по сходах на другий поверх, у спальню. Його валіза вже стояла зібрана. Перед тим, як підхопити її, визирнув у вікно і побачив, що машина стоїть навпроти сходів від галереї, а не перед входом на кухню. Аполлонія сиділа в машині, тримаючи руки на кермі, схожа на дитину, яка грається у водія. Кало якраз вкладав корзину з харчами на заднє сидіння. І раптом Майкл стурбувався, побачивши, як Фабріціо йшов із вілли через чорний хід прогулятися зовні. Що він собі, в бісового батька, думає? Бачив, як Фабріціо вже по той бік стіни злодійкувато озирнувся через плече. Цього пастуха треба буде поставити на місце. Він зійшов вниз і вирішив вийти через кухню, щоб остаточно попрощатися з Філоменою. Запитав у старої жінки:

– Доктор Таца все ще спить?

Зморшкувате обличчя Філомени набуло змовницького вигляду:

– Старий півень не зміг привітати сонце. Вчора звечора доктор поїхав до Палермо.

Майкл зареготав. Він вийшов із кухні, і запах цитринового квіту залоскотав навіть у його нечутливому носі. Побачив, як Аполлонія махала йому рукою з машини, всього за десять кроків від виїзду з вілли, і зрозумів, що вона наказує залишатися на місці, а сама збираєтся під’їхати до нього на машині. Кало стояв, посміхаючись, біля машини, тримаючи в руці лупару. Але Фабріціо ще й досі не було. Цієї ж миті, підсвідомо, все збіглося в голові, і Майкл закричав дружині: «Ні, ні». Але його вигук потонув у гуркоті потужного вибуху, що стався тієї секунди, коли Аполлонія ввімкнула запалювання. Двері на кухню рознесло в друзки, а Майкла відкинуло вздовж кам’яної огорожі коло вілли на добрих три метри. Каміння, падаючи з даху вілли, вдарило йому по плечах, а один уламок сковзнув по черепу, коли Майкл уже лежав на землі. Побачив, що від «Альфа Ромео» нічого не залишилося, крім чотирьох коліс та рами, яка їх з’єднує, і знепритомнів.

Він прийшов до тями в кімнаті, яка здавалася надто темною, і почув голоси, настільки тихі, ніби це було якесь комарине дзижчання, а не голоси. Керуючись якимось тваринним інстинктом, хотів удати, що ще непритомний, але голоси затихли, хтось нахиливсь із стільця біля його голови і сказав тепер уже голосом, який можна було розібрати:

– Ну от, нарешті він із нами.

Загорілася лампочка, її світло обпекло очні яблука, неначе біле полум’я, і Майкл відвернувся. Голова була дуже важкою і здерев’янілою. А потім побачив обличчя над собою. Це був доктор Таца.

– Дай-но лише я гляну на тебе і тоді знову вимкну світло, – лагідно промовив доктор Таца. Він тоненьким ліхтариком світив Майклові в очі.

– Ну все, ти видужаєш, – сказав доктор Таца і звернувся до когось у кімнаті:

– Можеш поговорити з ним.

То був дон Томмазіно. Він сидів на стільці біля узголів’я, тепер Майкл бачив його виразно. Дон Томмазіно допитувався:

– Майкле, Майкле, з тобою можна поговорити? Чи ти хочеш спокою?

Йому легше було відповісти жестом, і Майкл підняв руку, отже, дон Томмазіно запитав:

– Машину з гаража вивів Фабріціо?

Майкл, навіть не відчуваючи того, що він зробив, посміхнувся. Це була якась дитяча посмішка, якою він засвідчував свою згоду зі словами Томмазіно. Дон говорив далі:

– Фабріціо зник. Слухай сюди, Майкле. Ти лежав у безпам’ятстві майже тиждень. Розумієш? Усі думають, що ти загинув, отже, тепер ти в безпеці, вони перестали цікавитися тобою. Я надіслав звістку твоєму батькові, і він передав мені свої вказівки. Тепер вже недовго залишилося чекати до твого повернення в Америку. А до того ти тут відпочиватимеш спокійно. Тобі ніщо не загрожуватиме в горах, там у мене є ферма. Тепер, коли ти нібито мертвий, ці люди з Палермо уклали зі мною мир, отже, виявляється, вони весь час полювали за тобою. Хотіли вбити тебе, а вдавали, ніби переслідують мене. Ти мусив би запам’ятати це. А все інше залиш на мене. Видужаєш – і все минеться.