Маріо П’юзо - Хрещений батько

Бразі зиркнув на неї недобрими очима, а його обличчя жахало, як обличчя божевільного.

– Так, я батько, – відповів він. – Але я не хочу, щоб на світі залишився живий хтось із цієї породи. Знеси його вниз і вкинь у пічку.

Спочатку Філомена подумала, що не зрозуміла його належним чином. Її спантеличило вжите ним слово «порода». Чи він мав на увазі, що мати не італійка? Чи йому не подобалося те, що дівчина, за всім було видно, з вульгарних, одне слово, повія? Чи він хотів сказати, що ніхто не мав жити на цім світі, якщо він походить від нього? А потім вирішила, що він брутально пожартував. Відрізала йому:

– Це твоя дитина, роби з нею, що хочеш. – І вона спробувала вручити йому пакунок.

На цей час виснажена мати прокинулась і повернулась обличчям до них. Вона лише й встигла побачити, як Бразі люто жбурнув згорток у груди Філомені. Вона покликала слабким голосом:

– Лука, Лука, вибач мені.

І Бразі обернувся до неї.

– Це було жахливо, – говорила Філомена. – Просто жахливо. Вони мали вигляд скажених тварин. Вони обоє не були схожі на людей. Здавалося, що кімната палахкотіла від зненависті, якою вони нагороджували одне одного. Цієї миті для них нічого не існувало, навіть щойно народженої дитини. А поза тим була ще якась неймовірна пристрасть. Якась кровожерна демонічна жадоба, щось настільки неприродне, як у навік проклятих, як ти, може, знаєш.

Потім Лука Бразі повернувся до Філомени й хрипко прогарчав:

– Роби, як я сказав. Я тебе озолочу.

У Філомени від переляку відібрало мову. Вона лише заперечливо захитала головою. Врешті спромоглася прошепотіти:

– Зроби сам, ти батько, роби, якщо тобі хочеться.

Але Бразі не відповів. Натомість видобув ножа з-під сорочки:

– Я переріжу тобі горлянку, – сказав він.

Очевидно, у неї був шок, бо надалі вона запам’ятала тільки, як усі вони стоять у підвалі цього ж таки будинку перед квадратною залізною піччю. Філомена все ще тримає дитину, загорнуту в ковдру, дитя притихло, мабуть, спало. Може, коли б воно кричало, може, коли б я здогадалась ущипнути його, бідкалася Філомена, може б, цей монстр й змилосердився.

Мабуть, один із чоловіків розкрив дверцята печі, бо вона бачила вогонь. А потім їх із Бразі залишили в підвалі самих, під трубами, вкритими краплями води. Там відгонило мишачим смородом. Бразі ще раз вийняв ніж. Не могло бути ніякого сумніву, що він заріже її. Виднілися полум’я й очі Луки Бразі. Його обличчя – як пика диявола, у ньому не було нічого людського, нічого розумного. Він підштовхнув її до відчинених дверей печі.

Філомена замовкла. Вона склала на колінах кістляві руки й дивилася прямо на Майкла. Він знав, що тепер вона хотіла розповісти не говорячи. Лагідно запитав:

– І ти кинула?

Вона кивнула.

Лише після наступної склянки вина, після того, як перехрестилась і прошепотіла молитву, Філомена продовжила свою розповідь. Їй дали паку грошей і відвезли додому. Вона розуміла, що варто їй десь проговоритись, і її вб’ють. Але через два дні Бразі зарізав ту ірландську дівчину, матір дитини, і його заарештувала поліція. Втративши розум від переляку, Філомена пішла до Хрещеного Батька і все йому розповіла. Він наказав їй тримати язик за зубами й пообіцяв усе влаштувати. На той час Бразі ще не працював на дона Корлеоне.

До того, як донові Корлеоне вдалося залагодити цю справу, Лука Бразі в камері намагався накласти на себе руки, розрізавши собі горло шматком скла. Його перевели до в’язничної лікарні, а на той час, коли він видужав, дон Корлеоне уже все полагодив. У поліції не стало доказів, щоб довести на суді винуватість Луки Бразі, отже, його випустили.

Хоча дон Корлеоне й запевняв Філомену, що їй не треба боятися поліції чи Луки Бразі, вона не знаходила собі місця. Її нерви здали, і вона вже не могла більше працювати за своїм фахом. Нарешті, їй вдалося умовити чоловіка продати бакалійну крамницю, і вони повернулися назад до Італії. Її чоловік був доброю людиною, вона йому все розповіла, і він усе зрозумів. Але він був водночас і слабкою людиною. В Італії він розтринькав гроші, які вони назбирали в Америці, гаруючи як раби. Отже, коли він помер, їй довелося найнятись служницею. Такий кінець у історії Філомени. Випивши ще склянку вина, сказала Майклу:

– Я благословляю ім’я твого батька. Він завжди присилав мені гроші, коли я просила, він врятував мене від Бразі. Передай йому: я щовечора творю молитву за спасіння його душі, отже, хай він не боїться смерті.