Марио Пьюзо - Сицилієць

Полковник Лука вивчав звіти протягом тижня й дійшов певних висновків: Ґільяно — геній партизанської справи, його методи унікальні. Він тримав біля себе всього двадцятьох чоловіків разом із ватажками: Аспану Пішоттою, його довіреною особою, Каніо Сільвестро, його особистим охоронцем, і Стефаном Андоліні, головою розвідки та зв’язковим із доном Кроче й мафіозною мережею. Терранова й Пассатемпо мали власні банди, їм дозволялося діяти незалежно від прямого командування Ґільяно там, де йшлося не про спільні операції. Терранова керував викраденнями, а Пассатемпо — пограбуваннями поїздів та банків, що спланував Ґільяно.

Полковник зрозумів, що в усій банді Ґільяно не більш ніж триста осіб. Як тоді вони могли протриматися ці шість років, як обійшли карабінерів усієї провінції й узяли під майже абсолютний контроль весь північно-західний регіон Сицилії? Як сам Ґільяно і його люди втікали від масштабних обшуків, які влаштовували в горах урядові сили? Це могло вийти тільки в тому разі, якщо Ґільяно мав змогу збирати людей серед сицилійських селян тоді, коли вони були йому потрібні. Під час урядових розшуків у горах ці бандити на півставки втікали до своїх містечок і ферм, удаючи звичайних селян. З цього виходило, що чимало жителів Монтелепре мали потай бути членами банди. Але найважливішою була популярність Ґільяно — імовірність того, що його зрадять, була невелика, і не було жодного сумніву в тому, що, якщо він закличе до революції, під його прапорами зберуться тисячі людей.

Зрештою, була ще одна загадка: невидимість Ґільяно. Він з’являвся в якомусь місці, а тоді начебто розчинявся в повітрі. Що більше читав полковник Лука, то більше він був вражений. Тоді дійшов до того, проти чого міг вжити негайних заходів. Це могло видатися дрібницею, але в перспективі було важливо.

Ґільяно часто писав листи до преси, які завжди починалися так: «Якщо ми з вами не вороги, як я схильний вважати, ви надрукуєте цього листа», — а далі висловлювався щодо своїх останніх бандитських учинків. На думку полковника Луки, ця перша фраза була погрозою, примусом, а подальший текст листа — ворожою пропагандою. У листах пояснювалися викрадення, пограбування, те, як гроші надходили до бідняків Сицилії. Після озброєних сутичок, у яких гинули карабінери, до газет завжди надходив лист із поясненням: солдати завжди помирають на війні. Він прямо закликав карабінерів припинити воювати. Спеціального листа надіслав після страти шести ватажків мафії з поясненням: тільки так селяни могли заявити свої права на землю, яка належала їм за законом та принципами людської моралі.

Полковник Лука був збентежений тим, що уряд дозволяв публікувати ці листи. Він зробив собі нотатку: домогтися в міністра Трецци впровадження на Сицилії воєнного стану, щоб відрізати Ґільяно від його публіки.

Він ретельно шукав будь-яку інформацію щодо того, чи має Ґільяно жінку, але нічого не знайшов. Хоча в деяких звітах говорилося, що бандити ходять до борделів у Палермо й що Пішотта — бабій, здавалося, що життя Ґільяно в останні шість років було повністю безгрішне. Полковник Лука був італієць і не вірив, що це взагалі можливо. У Монтелепре мусить бути якась жінка, і коли він її знайде, половина справи буде зроблена.

Зацікавив його і відомий тісний зв’язок Ґільяно з матір’ю. Він був відданий син для обох батьків, але до матері ставився з особливою шаною. Полковник Лука й це занотував. Якщо жінки в Ґільяно й справді нема, для пастки можна буде скористатися й матір’ю.

Коли всі приготування були завершені, полковник Лука організував своїх людей. Найважливішим призначенням був капітан Антоніо Перенце — його ад’ютант та особистий охоронець. Це був важкий, майже огрядний чоловік із м’якими рисами обличчя й легкою вдачею, та полковник знав, що він відчайдушно хоробрий. Могла прийти та година, коли ця сміливість урятує полковникові життя.

Тільки у вересні 1949 року полковник Лука прибув на Сицилію з першим, двотисячним загоном. Він сподівався, що цього буде достатньо: не хотів прославляти Ґільяно, відразу скерувавши проти нього п’ять тисяч вояків. Зрештою, це був усього лише бандит, з яким вони швидко мали впоратися.

Його першим заходом був наказ до сицилійських газет припинити друкувати листи Ґільяно. Другим — арешт матері й батька Ґільяно за звинуваченням у змові зі своїм сином. Далі — затримання й допит понад двох сотень чоловіків Монтелепре, які могли виявитися таємними членами банди Ґільяно. Заарештованих перевезли до в’язниць у Палермо, під охорону людей полковника Луки. Усе це спиралося на закони фашистського режиму Муссоліні, які офіційно досі не були скасовані.