Ростислав Самбук - Шукайте жінку

Вони засиділися до закриття ресторану, пили коньяк і шампанське, Аріадна таки сподобалася Копотові, бо не скупився: замовив балик і філе, Зоя захотіла ікри, та не було — ані чорної, ані червоної, обійшлися заливною осетриною. Оркестр почав грати прощальний танець, і Моня запросив Арочку. Йдучи до естради, запитав:

— Кажуть, у тебе окрема будка?

Натяк був досить прозорий, та Аріадна удала, що не зрозуміла його.

— Окрема, — відповіла недбало.

— Я проводжу тебе!..

Арочка похитала головою. Копот притиснув її до себе, повторив тоном, що виключав заперечення:

— Поїдемо до тебе. Прихопимо ще пляшку для підбалдіння. Де живеш?

Арочка підвела на нього очі. Хотіла заперечити, та в голові приємно шуміло, а Моня справді видався великим, сильним і бажаним, вона притиснулася до нього, відчувши міць його м’язистого тіла, й погодилася:

— Добре…

Лапа на прощання налив усім по повному келиху шампанського.

— Вип’ємо за Моню, — почав жартома, — за його велич і за те, щоб йому поставили отут, навпроти ресторану, монямент. І нарешті збудували в Києві монярельсову дорогу, якою їздитимуть усі його друзі, тобто монярхісти. А жінки, які в нього закохуватимуться, відсьогодні зватимуться моняхинями.

Жарт сподобався Копотові. Випив шампанське, усміхнувся і заявив:

— Завтра я б запросив вас у філармонію, таж не підете. Знаю я вас, та й сам не піду — нудьга зелена…

Вранці першою прокинулася Арочка. Покліпала очима, побачила поруч на подушці могутню потилицю, прикриту акуратно підстриженим русявим волоссям, на мить замислилася, та одразу все згадала й безцеремонно штовхнула Моню в спину.

— Вставай! — наказала.

Хміль вивітрився, а з ним і всі її почуття до цього зовсім незнайомого чоловіка. Копот солодко потягнувся, запитав!

— Котра година?

— По сьомій.

— Рано… — Повернувся до неї, та Аріадна рішуче відсторонилася.

— Не хочу.

— Ти що? — здивувався Моня.

— Не хочу.

— Здуріла?

— Сказано: не хочу!

— Не хочеш — не треба, — не наполягав Копот.

Сів на край ліжка, запитав не обертаючись:

— Лапа казав, ти машину водиш, правда?

Власне, почувши від Лапи, що Зойчина подруга чудово водить автомобіль, і запросив дівчат до ресторану.

— Права є… — відповіла Арочка, щиро здивувавшись, чого саме це зацікавило Моню.

— Тачки не маєш?

— Звідки? Якщо ти подаруєш…

— Я, може, й подарую, — несподівано сказав Моня. — Якщо гарно поводитимешся.

— Тобі щось не сподобалося?

— Ні, все гаразд. Однак таке діло: скоро знадобиться тачка.

— А я при чому?

Моня солодко позіхнув.

— Візьмеш у свого нового папахена. Казала, білу “Волгу” має…

— То я ж його тільки раз і бачила…

— Ну й що? Він з тобою зараз заграватиме — не відмовить.

— Ні, — заперечила Арочка.

— Ну?.. — здивувався Моня. — Ти зі мною не сперечайся! Я ж сказав: тачка конче потрібна.

— Шукай в іншому місці.

Копот нахилився над Арочкою. Притиснув долонями до ліжка, дихнув вчорашнім перегаром в обличчя. Сказав жорстко:

— Не пойняла? Візьмеш у папахена. І поїдеш, куди скажу.

— Які ще будуть вказівки? — запитала Арочка.

— А це ми з тобою обговоримо, — не образився Копот. — Ти вчора правду казала, що брат в Ізраїлі? Начебто на єврейку не схожа…

— А він у мами від першого шлюбу.

— Як зветься?

— Льоня Зельцер.

— Це добре, — потер руки Копот. — Зельцер, кажеш? Навіть дуже добре.

— Чого ж доброго?

— Невже не розумієш? Маєш рідного брата там!..

— Не рідного, а зведеного.

— Яке це має значення: брат є брат.

— Я його ніколи не бачила.

— Адресу знаєш?

— Льонину? У мами десь є.

— Значить, так, — сказав Копот. — Ти мені сподобалася. Це — факт. Напишеш братові, щоб прислав виклик. Возз’єднання родин, права людини й таке інше… А ми тим часом поберемося, утворимо міцну радянську сім’ю і гайнемо до капіталістичного пекла. Нехай нам буде гірше.

Арочка щиро й весело зареготала.

— А ти в мене попитав, чи хочу до того пекла?

— Захочеш, — одповів, — ти красиво жити хочеш.

— А я й тут красиво влаштуюсь.

— Тут? — здивувався Копот. — Що мелеш? Тут красиво не можна.

— А що ти в Ізраїлі робитимеш? Там позавідомчої охорони, може, й нема.

— Головне — гроші!

— Звідки вони в тебе? Ще на ресторан…

— Дурепа! — розсердився Копот. — Гадаєш, я голови не маю? І туди з доброго дива збираюсь?

— Скільки ж маєш? — поцікавилася Арочка.

— Сто тисяч поки що вистачить?

— Овва!.. — не повірила.