Борис Акунін - Азазель

Жінки ж більше милувалися юністю та красою молодих. Жених дуже зворушливо хвилювався, то червонів, то блід, плутав слова обітниці — словом, був напрочуд гарним. Ну а наречена, Лізонька Еверт-Колокольцева, й зовсім здавалася неземною істотою, просто серце завмирало на неї дивитись. І біле, ніби хмаринка, плаття, й невагома вуаль, і вінчик із саксонських троянд — усе було саме таким, як треба. Коли молоді відпили з вінчальної чаші червоного вина та обмінялися поцілунком, наречена нітрохи не засоромилась, а навпаки, весело всміхнулась і шепнула жениху щось таке, від чого він теж заусміхався. А Лізонька шепнула Ерастові Петровичу: — Бідолашна Ліза передумала топитися й вийшла заміж.

Ераст Петрович цілий день страшенно мучився загальною увагою й цілковитою своєю залежністю від оточення. Об'явилася сила-силенна колишніх співучнів і «давніх друзів» батька (котрі протягом останнього року всі мов крізь землю провалились, а тут виявилися знову). Фандоріна спершу повезли на холостяцький сніданок до арбатського трактиру «Прага», де багато штовхали в бік, підморгували й чомусь висловлювали співчуття. Потім повезли назад до готелю, приїхав перукар П'єр і боляче смикав за волосся, завиваючи у пишний кок. Лізоньку до церкви бачити не годилося, й це теж було нестерпно. Протягом трьох днів по приїзді з Петербурга, де тепер служив жених, нареченої він узагалі майже не бачив — Лізонька весь час була зайнята важливими весільними приготуваннями.

Потім багровий після холостяцького сніданку Ксаверій Феофілактович Грушин, у фраку і з білою шаферською стрічкою, всадовив жениха у відкритий екіпаж і повіз до церкви. Ераст Петрович стояв на сходах і чекав наречену, а з натовпу йому щось кричали, одна панночка кинула в нього трояндою й подряпала щоку. Нарешті привезли Лізоньку, котрої було майже не видно з-під хвиль прозорої тканини. Вони пліч-о-пліч стояли перед аналоєм, співав хор, священик говорив «Яко милостивий і чоловіколюбивий Бог єси» і щось іще, мінялись обручками, ставали на килим, а потім Лізонька сказала про бідолашну Лізу, і Ераст Петрович якось раптом заспокоївся, оглянувся на всі боки, побачив лиця, побачив високий церковний купол, і йому стало добре.

Добре було й потім, коли всі підходили і вітали, дуже щиро й душевно. Особливо сподобався генерал-губернатор Володимир Андрійович Долгорукий — повний, добрий, круглолиций, з висячими вусами. Сказав, що чув про Ераста Петровича багато схвального й від душі бажає щасливого шлюбу.

Вийшли на площу, всі навколо кричали, але було погано видно, тому що дуже яскраво світило сонце.

Сіли з Лізонькою у відкритий екіпаж, запахло квітами.

Лізонька зняла високу білу рукавичку й міцно стиснула Ерастові Петровичу руку. Він злодійкувато наблизив обличчя до її вуалі й швидко вдихнув аромат волосся, парфумів і теплої шкіри. Цієї миті (проїздили Нікітські ворота) погляд Фандоріна випадково впав на паперть Вознесенської церкви — і ніби холодною рукою стиснуло серце.

Фандорін побачив двох хлопчаків років восьми-дев'яти в обірваних синіх мундирчиках. Вони розгублено сиділи серед жебраків і співали тоненькими голосами щось жалібне. Повернувши тоненькі шиї, маленькі прохачі з цікавістю провели поглядом пишний весільний кортеж.

— Що з тобою, любий? — злякалася Лізонька, побачивши, як зблідло лице чоловіка.

Фандорін не відповів.

Обшук у потайному підвалі естернатського флігеля не дав ніяких результатів. Бомба невідомої будови спричинила потужний, компактний вибух, який майже не пошкодив будинку, але дощенту знищив підземелля. Від архіву нічого не лишилось. Од леді Естер також, якщо не брати до уваги скривавленого обривка шовкового плаття.

Позбавлена керівниці та джерела фінансування, міжнародна система естернатів розпалася. В деяких країнах приюти перейшли під опіку держави або добродійних товариств, але основна частина закладів просто припинила своє існування. В усякому разі, обидва російські естернати наказом міністерства народної освіти було закрито як розсадники безбожництва та шкідливих ідей. Учителі роз'їхалися, діти здебільшого порозбігалися.

За списком, захопленим у Каннінґема, вдалося встановити вісімнадцять колишніх естернатських вихованців, але це мало що дало, бо неможливо було визначити, хто з них причетний до організації «Азазель», а хто ні. Проте п'ятеро (в тому числі португальський міністр) пішли у відставку, двоє покінчили з собою, а одного (бразильського лейб-гвардійця) навіть стратили. Широке міждержавне розслідування виявило чимало помітних і шанованих осіб, які свого часу закінчили естернати. Багато хто зовсім цього не приховував, пишаючись отриманою освітою. Щоправда, дехто із «дітей леді Естер» визнав за краще зникнути, втекти від настирливої уваги поліції та секретних служб, але більшість лишилися на своїх місцях, бо звинуватити їх було ні в чому. Одначе шлях на вищі державні посади віднині їм було заказано, а призначаючи на високі пости знову, як і за феодальних часів, почали звертати особливу увагу на походження та родовід — не дай Боже, нагору пролізе «підкидьок» (таким терміном у компетентних колах охрестили вихованців леді Естер). А втім, широка публіка здійснену чистку не помітила, оскільки було вжито ретельно узгоджених між урядами заходів обережності й секретності. Певний час циркулювали чутки про всесвітню змову чи то масонів, чи то євреїв, чи то й тих і інших, разом узятих, і споминали пана Дізраелі, але потім якось стихло, тим паче що на Балканах назрівала неабияка криза, від якої лихоманило всю Європу.