Борис Акунін - Азазель

Фандорін сором'язливо відповів:

— «Лорд Байрон».

— «Лорд Байрон», — повторив Бриллінг, роблячи запис у маленькій шкіряній книжечці. — А тепер скажіть мені, коли ви могли б стати до роботи? У мене щодо вас особливі наміри.

— Господи, та хоч завтра! — гаряче вигукнув Фандорін, закохано дивлячись на нового начальника, тобто шефа. — Збігаю вранці до лікаря, зніму шви, й можете на мене розраховувати.

— От і добре. Ваша характеристика Біжецької?

Ераст Петрович засоромився і, допомагаючи собі щедрою жестикуляцією, почав доволі незграбно:

— Це… Це рідкісна жінка. Клеопатра. Кармен… Краси невимовної, та справа навіть не в красі… Магнетичний погляд. Ні, й погляд не те… Ось головне: в ній відчувається величезна сила. Така сила, що вона з усіма начебто грається. Але гра з якимись незрозумілими правилами, і жорстока гра. Ця жінка, на мою думку, розбещена і в той же час… абсолютно невинна. Її ніби не так навчили в дитинстві. Я не знаю, як пояснити… — Фандорін порожевів, розуміючи, що верзе нісенітниці, та все ж договорив. — Мені здається, вона не така погана, як хоче здаватися.

Статський радник запитливо поглянув на молодика й пустотливо присвиснув:

— Он воно що… Так я й подумав. Тепер бачу, що Амалія Біжецька — особа й справді небезпечна… Особливо для юних романтиків у пору статевого дозрівання.

Задоволений ефектом, який на співбесідника справив цей жарт, Іван Францович підвівся і ще раз подивився навколо.

— За конурку рублів десять платите?

— Дванадцять, — із гідністю відповів Ераст Петрович.

— Знайома декорація. Сам так жив во врем'я оно. Гімназистом у славетному місті Харкові. Я, бачте, подібний до вас — у ранньому віці лишився без батьків. Ну, та це для формування особистості навіть корисно. Жалування ж тридцять п'ять рубликів, згідно з табелем? — знову без найменшого переходу поцікавився статський радник.

— І квартальна надбавка за понадурочні.

— Я розпоряджуся, щоб вам із особливого фонду видали п'ятсот рублів преміальних. За старанність і перенесену небезпеку. Отож, до завтра. Приходьте, будемо працювати з версіями.

І двері за дивним відвідувачем зачинилися.

Управління розшукної поліції і справді було не впізнати. Коридорами заклопотано рисили якісь незнайомі панове з теками під пахвою, й навіть давні товариші по службі ходили вже не перевальцем, а прудко, підібрано. У курильні — о диво — не було ні душі. Ераст Петрович з цікавості зазирнув до колишньої буфетної, й точно — замість самовара і чашок на столі стояв апарат Бодо, а телеграфіст у форменій тужурці подивився на того, хто зайшов, суворо й запитливо.

Слідчий штаб розташувався в кабінеті начальника управління, бо пана полковника з учорашнього дня від справ було відставлено. Ераст Петрович, іще трохи блідий після болючої процедури знімання швів, постукав і заглянув усередину. І кабінет змінився: затишні шкіряні крісла зникли, замість них з'явилися три ряди простих стільців, а біля стіни стояли дві шкільні дошки, суціль покреслені якимись схемами. Схоже, щойно закінчилася нарада — Бриллінг витирав ганчіркою всі в крейді руки, а чиновники та агенти, стурбовано перемовляючись, сунули до виходу.

— Заходьте, Фандорін, заходьте, не тупцюйтеся на порозі, — поквапив сторопілого Ераста Петровича новий господар кабінету. — Залаталися? От і чудово. Ви працюватимете безпосередньо зі мною. Столу не виділяю — сидіти все одно не доведеться. Жаль, пізно прийшли, в нас тут була захоплююча дискусія щодо «Азазеля» з вашого рапорту.

— Так є такий? Мені не почулося? — нашорошив вуха Ераст Петрович. — А то я вже боявся, що примарилось.

— Не примарилось. Азазель — це пропащий ангел. У вас за Закон Божий яка оцінка? Про козлів відпущення пам'ятаєте? Так от, їх, якщо ви забули, було два. Один, щоб спокутувати гріхи, призначався Богу, а другий — Азазелю, щоб не прогнівався. У євреїв у «Книзі Сноха» Азазель навчає людей всякої погані: чоловіків воювати й робити зброю, жінок — фарбувати обличчя й витравлювати плід. Одне слово, бунтівний демон, дух вигнання.

— Але що це може означати?

— Один колезький асесор із ваших московських тут цілу гіпотезу розгорнув. Про таємну юдейську організацію. І про жидівський Синедріон розповів, і про кров християнських немовлят. У нього Біжецька вийшла дочкою Ізраїлевою, а Ахтирцев — агнцем, принесеним на жертовний олтар єврейського бога. Взагалі, нісенітниця. Мені ця юдофобська маячня по Петербургу занадто добре знайома. Якщо сталося лихо, а причини незрозумілі — відразу Синедріон споминають.