Жорж Сіменон - Тюрма

–. Я хотів би, щоб ви так само відверто відповіли на запитання, яке я зараз поставлю. Що б ви робили, якби дізналися, хто був коханцем вашої дружини?

— Хочете сказати: коханцем дружини та її сестри?

— Цілком вірно.

Ален на мить стиснув кулаки. Обличчя стало жорстоким.

— Не знаю, — ледве вимовив він, — це залежатиме…

— Від того, хто той негідник?

— Можливо.

— А що, коли він один з ваших співробітників?

Вмить перед очима Алена виник, немов у розрізі, будинок на вулиці Маріньян. Одне за одним промайнули перед ним обличчя чоловіків, молодих, літніх і навіть старих. Та Ален одразу відкидав їх. Франсуа Люзен — завідуючий рекламним відділом? Отой красунчик, що вважає себе непереможним? Ні! В усякому разі, не для Мур-мур… Малеський? Тим більше… Секретар редакції Ганьон? Отой коротун з животиком і підстрибуючою ходою? Ні.

— Не морочте собі голови, я зараз вам його назву.

— Ви вже з'ясували?

— У мене такі можливості, мосьє Пуато, яких у вас нема. Але це ставить мене в трохи скрутне становище. От чому я й попросив вас зайти. Наша розмова суто конфіденціальна. Ну, як ви почуваєте себе?

— Зле! — відповів Ален суворо.

— Я питаю не про наслідки вчорашньої пиятики, а про нерви.

— Коли йдеться про те, що ви так хочете знати, то я спокійний, наче випатрана риба.

— Мені хотілося б, щоб ви мене вислухали серйозно. Я добре знаю метра Рабю і можу припустити, що він висуне версію вбивства на грунті ревнощів. Але для цього йому потрібна головна дійова особа.

— Розумію.

— Ви не підходите, оскільки ваші стосунки з своячкою припинилися майже рік тому. А поки справа дійде до суду, буде вже більше року.

Ален кивнув. Він і справді був спокійний, якось хворобливо спокійний.

— Ваша дружина відмовляється давати свідчення, проте вона має право на захист і, коли йдеться про вбивство з ревнощів…

— Навіщо тягти, комісаре? Прошу вас, викладайте вже!

— Даруйте, мосьє Пуато, але я мушу бути певний, що мої слова не викличуть іншої драми.

— Боїтеся, щоб я його не вбив?

— Атож, ви реагуєте досить-таки жваво.

Ален усміхнувся.

— А заради чого мені його вбивати? Заради дружини? Та я вже звик до думки, що втратив її назавжди. Я багато передумав. Раніш знав: Мур-мур поруч і цього мені було досить. З того часу, як її нема… — Він зробив невиразний жест. — Що ж до Бебі, тобто Адрієни…

— Так. Залишається ваш гонор. Адже ви дуже гонористий.

— Цього я за собою не почуваю.

— Ви невдоволені собою?

— Ні.

— Отже, вам буде байдуже, хто зайняв місце біля сестер?

— Гадаю.

— У вас нема більше зброї?

— Був тільки браунінг.

— Обіцяєте, що не намагатиметеся дістати її?

— Обіцяю.

— Я вам вірю. Мої люди допитали швейцарок у будинках, де проживають декотрі з ваших співробітників. Зрозуміло, тих, на кого впала підозра. Цього разу вдалося застукати злочинця за першими ж дверима і за найближчою адресою — вулиця Монмартр.

Ален думав, хто з його співробітників живе на вулиці Монмартр.

— Жюльєн Бур.

Фотограф, у якого голова набік і гидке хворобливе обличчя. Минулої ночі він зустрів його в кабаре на вулиці Нотр-Дам-де-Лоретт!

— Не сподівалися?

Ален намагався посміхнутись.

— Вибір здається мені невдалим.

Бур був останнім, на кого він міг подумати. Він не дбав про свою зовнішність, був незугара і, мабуть, ніколи не чистив зубів. До того ж уникав погляду, ніби боявся вас.

По суті, Ален нічого не знав про його минуле. Перед тим як стати на роботу до журналу «Ти», Бур не працював ні в крупних газетах, ні в хоч трохи відомих тижневиках.

Хто його рекомендував? Ален копався в пам'яті, Це трапилось кілька років тому. Йшлося про людину, яка не працювала в журналі, і познайомились вони в якомусь барі.

— Алекс! — вигукнув він. І пояснив комісарові: — Я намагався пригадати, як ми з ним познайомились. Мені сказав про нього Олександр Манок, який видає себе за кінорежисера. Багато розводиться про фільми, що їх збирається поставити, але, крім двох короткометражних, нічого ще не зробив, зате знайомий із неймовірною кількістю дівчат, і коли у нас не вистачає натурщиць, трапляється, що ми звертаємось до нього.

Ален не міг отямитись. Отой миршавий Бур! Подейкували, що від нього погано тхне, хоч сам Ален цього не помічав.

Бур рідко бував у їхньому гурті, та й то лише в ролі статиста. Всі закам'яніли б з подиву, коли б він устряв у розмову.

Він приносив фотографії, видирався на верхній поверх і разом з Леоном Аньяром верстав номер.