– Хвала білій магії! – волав він. – Хвала срібній кулі! Виплодок пекла цього разу помилився в розрахунках. Мої брати відімщені!
І впав на крісло, а пістолет вислизнув з руки і покотився на підлогу. Патер Браун кинувся в коридор. Він уже взявся було за ручку дверей, які вели в спальню, ніби маючи намір увійти, потім нахилився, розглядаючи щось, підбіг до зовнішніх дверей і відчинив їх. На снігу, нещодавно такому білому, щось чорніло, на кшталт величезної летючої миші. Але досить було поглянути знову, щоб переконатися в тому, що це – людина, яка лежить горілиць, – чоловік в крислатому брилі, які носять латиноамериканці, і в дуже широкому чорному плащі, який випадково, можливо, ліг так, що поли його або рукави, витягнувшись на всю довжину, нагадували крила.
Рук видно не було, але патер Браун вгадав розташування однієї з них і помітив поруч напівприкриту одежею якусь металеву зброю. Найбільше це нагадувало якийсь герб – чорного орла на білому полі. Але, обійшовши навколо і зазирнувши під капелюх, патер Браун краєм ока розгледів обличчя, те саме, про яке нещодавно згадував його господар, – тонке, розумне та суворе обличчя Джона Стрейка.
– Ну, здаюся, – пробурмотів священик. – Схоже на величезного вампіра, що птахом кинувся з небес.
– А як же він міг би з’явитися інакше? – пролунав голос від дверей.
І священик, підвівши очі, побачив Елмера, котрий стояв на порозі.
– Він міг прийти, – ухильно відповів патер Браун.
Елмер широко повів рукою, вказуючи на білий килим.
– Гляньте на сніг! – сказав він глухим і тремтливим голосом. – Він і зараз незаплямований, ви самі тільки-но назвали це білою магією. На цілі милі навкруги немає жодної плями, хіба ця паскудна пляма. Жодних слідів, якщо не брати до уваги наших із вами.
Він зосереджено й загадково подивився на маленького священика і додав:
– Скажу вам ще дещо. Плащ, в якому він лежить, йому не по зросту. Ходити в ньому він не міг би – плащ волочився б по землі. Він був зовсім невисокий. Витягніть плащ уздовж ніг і самі переконаєтесь.
– Що сталося між вами? – коротко спитав патер Браун.
– Важко описати – так швидко все сталося, – відповів Елмер. – Я визирнув у двері і тільки зібрався зачинити їх, як мене немов закрутило вихором, захопило в повітрі колесом. Я вистрелив не цілячись і побачив те, що й ви бачите. Але я переконаний, що все скінчилося б інакше, якби пістолет мій не був заряджений срібною кулею. Тоді він не лежав би тут на снігу.
– До речі, – зауважив священик, – ми залишимо його тут, на снігу, чи, може, перенести його до вас? Здається, це ваша спальня виходить у коридор?
– Ні-ні, – заквапився Елмер, – нехай лежить до приходу поліції. Досить з мене цього всього! Сил більше немає. Що б там ще не трапилося – треба щось ковтнути. А там хай хоч вішають мене, якщо їм заманеться.
Повернувшись у кімнату, Елмер впав у крісло, яке стояло між пальмою та рибками, причому ледь не перевернув акваріум. Карафку з бренді він знайшов лише після того, як понишпорив навмання в кількох шафах і по різних кутках. Він і раніше не здавався акуратним, але зараз його неуважність перейшла усі межі. Відпивши великий ковток, він заговорив збуджено, немов за всю ціну хотів порушити мовчанку.
– Ви досі сумніваєтеся, хоча бачили все на власні очі. Повірте, єдиноборство духу, єдиноборство Стрейка з будинком Елмерів глибше, ніж вам здається! Кому-кому, а вам зовсім не пасує бути Томою Невіруючим. Ви б мали захищати все те, що ці дурні називають забобонами. Так, у вигадках про талісмани, приворотне зілля, срібні кулі щось є! Що ви, як католик, скажете на це?
– Скажу, що я агностик, – посміхнувся патер Браун.
– Дурниці! – нетерпляче крикнув Елмер. – Ваша позиція – вірити в різні штукенції.
– Аякже, в дещо я вірю, – погодився патер Браун. – Саме тому не вірю в інше.
Елмер нагнувся вперед і став вдивлятися в нього напружено, як гіпнотизер.
– Ви вірите в них! – торочив він. – Ви вірите в усе. Всі ми в усе віримо, навіть коли заперечуємо. Заперечуючи віримо. Хіба ви в глибині душі не відчуваєте, які суперечності тут відбуваються, що є якийсь світ, який обіймає все. Душа кочує із зірки на зірку, – все повторюється. Може, Стрейк і я боролися один із одним в іншому житті, в іншому вигляді – звір зі звіром, птах із птахом. Можливо, ми будемо боротися вічно. Якщо ми шукаємо один одного, якщо ми потрібні один одному, наша вічна ненависть – та ж любов. Добро і зло чергуються в круговерті, вони – єдині. Чи не усвідомлюєте ви в глибині душі, чи не вірите, що, крім усіх ваших вір, є лише одна реальність, і ми – її тіні? Все на світі – межі одного і того ж, єдиної серцевини, де люди розчиняються в Людині, і Людина – в Бозі?
Читать дальше