Гілберт Кіт Честертон - Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown

Він поглянув на патера Брауна, посміхаючись, немов сфінкс, а потім, помовчавши, сказав коротко:

– Череп у брата розкроївся, але тіло не постраждало. І в одній із кишень ми знайшли загрозливого листа, отриманого напередодні, – листа з крилатим стилетом. Я впевнений, – серйозно продовжував він, – що символ «крилатий кинджал» обраний не випадково. Що б не чинив цей жахливий чоловік, все – навмисно. В голові у нього переплуталися і найскладніші плани, й усілякі, нікому не відомі визначення, шифри, образи без назв. Він належить до найгіршого на світі типу людей – до типу злих містиків. Я, звісно, не стверджую, що відгадав усе приховане під цим символом. Але є якийсь зв’язок між символом і незвичайними, злочинними діями цього чоловіка, котрий ширяє, як коршак, над нашою родиною. Чи можна не бачити зв’язку між крилатим кинджалом і смертю Філіпа – смертю на галявині власного будинку, де не залишилося навіть найменших слідів на траві чи в пилу доріжок? Чи можна не бачити зв’язку між крилатим кинджалом, який летить, немов стріла, і силуетом на фабричній трубі?

– Хочете сказати, що він літає? – задумався священик.

– Симон Волхв літав свого часу, – заперечив Елмер, – і в минулі темні часи завжди стверджували, що антихрист буде літати. Як би там не було, на листах зображений стилет із крилами. Міг він літати чи ні – інше питання, але вбити він зумів.

– Ви не помітили, на якому папері написані листи? – поцікавився патер Браун. – Певна річ, на поштовому?

Сфінкс жорстко розреготався.

– Можете самі переконатися, – похмуро сказав він. – Я отримав сьогодні такого ж листа.

Він відкинувся на спинку крісла, витягнувши ноги з-під зеленого халата, який був йому закороткий, і опустив підборіддя на груди. Майже не рухаючись, він засунув руку в кишеню і, витягши за кутик папірець, твердою рукою простягнув його. У позі господаря оселі було щось, що нагадує параліч, який супроводжується і заціпенінням, і розслабленням. Але таке зауваження священика дуже підбадьорило його.

Патер Браун розглядав лист, як усі короткозорі люди, підносячи його до самих очей. Папір був не простий, хоча і шорсткий, – щось на зразок аркуша, вирваного із зошита для етюдів. На ньому червоним чорнилом було зображено кинджал із крилами – такими, як на палиці Меркурія, а внизу стояли слова: «Смерть наздожене вас наступного дня, як наздогнала ваших братів».

Патер Браун кинув папірець на підлогу і випростався.

– Не давайте залякати себе такими речами! – різко мовив він. – Ці негідники завжди намагаються відняти у нас захист, позбавивши надії.

На його подив, розслаблений у кріслі чоловік ніби прокинувся від сну та схопився.

– Маєте рацію! Ви маєте рацію! – крикнув Елмер із несподіваним пожвавленням. – Вони переконаються, що я не такий уже безпорадний, не такий безнадійний. Мабуть, у мене є більше і надії, і захисту, ніж ви гадаєте.

Він стояв, засунувши руки в кишені, і дивився згори вниз на співрозмовника, котрий раптом подумав: чи не схибнувся цей чоловік, котрий живе в невпинному страху. Але, коли Елмер озвався, його голос звучав цілком спокійно.

– Мої нещасні брати загинули, на мій погляд, тому, що користувалися невідповідною зброєю. У Філіпа завжди був при собі револьвер, і смерть його пояснили самогубством. Стівен вдавався до поліційної охорони, але боявся бути смішним і не став тягти полісмена на поміст, куди піднявся на одну мить. Обидва вони були скептиками: це реакція на той містицизм, якому віддався мій батечко в останні дні свого життя. Але я завжди знав, що вони не розуміли тата. Правда, вивчаючи цю царину, він врешті-решт потрапив під вплив чорної магії, але брати помилилися у виборі протиотрути. Протиотрута проти чорної магії – не грубий матеріалізм, не суєтна мудрість, а біла магія.

– Річ лиш у тім, – зауважив слуга Божий, – що ви розумієте під білою магією.

– Магію срібла, – пояснив таємничо пошепки його співрозмовник, і, помовчавши, додав: – Знаєте, що я так називаю? Одну хвилинку…

Він відчинив двері з червоним склом і вийшов. Будинок був не такий великий, як припускав патер Браун: двері вели не у внутрішні кімнати, а в коридор, наприкінці якого видно було інші двері, що виходили в сад. По один бік коридора були ще одні двері. «Мабуть, у спальню господаря, – подумав священик, – звідти він і вискочив у халаті». Далі по цей бік коридора не було нічого, крім звичайного вішака, на якому, як на будь-якому вішаку, висіли безладно старі капелюхи, плащі й інший одяг.