Артур Конан Дойл - Собака Баскервілів. Долина страху

– Ні, сер, пан Джонсон – власник вугільних копалень, ще не старий джентльмен, ваших років.

– Ви впевнені, що він не адвокат?

– Упевнений, сер. Пан Джонсон наш частий гість, ми його знаємо не перший рік.

– Справді? Ну, не буду сперечатися. Пані Олдмор… Десь я чув це прізвище. Даруйте за цікавість, але іноді буває так, що шукаєш одного знайомого, а знаходиш іншого.

– Пані Олдмор жінка слабкого здоров’я, сер. Її чоловік був колись мером Ґлостера. Вона зупиняється тільки у нас, коли приїжджає в місто.

– Красно дякую. Ймовірно, я сплутав її з іншою леді… Ці запитання допомогли нам встановити один дуже важливий факт, Ватсоне, – продовжував Голмс тихо, поки ми підіймалися сходами. – Тепер нам ясно, що люди, котрі так цікавляться нашим приятелем, зупинилися не тут. Отже, старанно спостерігаючи за кожним його кроком, у чому ми вже переконалися, вони так само старанно уникають потрапляти йому на очі. А це свідчить багато про що.

– Наприклад, про що?

– Ну, хоча б про те… Привіт! Друже, що трапилося?

Ми вийшли на горішній майданчик і зіткнулися там із сером Генрі Баскервілем. Він вибіг на сходи весь розпашілий від гніву, тримаючи в руках старий, запорошений черевик. У нього навіть язик заплітався від люті, і коли він нарешті повернув собі дар слова, то відразу збився на явний американський акцент, чого ми вранці за ним не помітили.

– За кого мене мають у цьому готелі – за бевзя, чи що? – кричав сер Генрі. – Я не дозволю над собою жартувати! Якщо цей бовдур не знайде мого черевика, я влаштую скандал! У мене також є почуття гумору, пане Голмс, але цього разу тутешні жартівники передали куті меду.

– Все ще шукаєте свою пропажу?

– Так, шукаю, і не вгамуюся, поки не знайду.

– Але, мені здається, ви говорили про новий світло-коричневий черевик?

– Власне, сер. А тепер така ж історія з чорним.

– Як! Невже ви похопилися і…

– Саме так! У мене всього лише три пари взуття – нова світло-коричнева, стара чорна та лаковані мешти, які зараз на мені. Вчора ввечері зник один коричневий черевик, а сьогодні вкрали ще й чорний… Ну, знайшли? Кажіть негайно! Що ви на мене так витріщилися?

На майданчику з’явився схвильований коридорний-німець:

– Ні, сер. Я в усіх питав, ніхто нічого не знає.

– Так от, слухайте: або ви відшукаєте до вечора мій черевик, або я піду до керуючого та заявлю йому, що негайно забираюся звідси.

– Черевик знайдеться, сер… Обіцяю вам, що знайдеться… Майте терпіння, сер.

– Майте на увазі, це востаннє. Я більше не терпітиму, щоб мене обкрадали у вашому злодійському кублі!.. Пане Голмс, даруйте, будь ласка, що я турбую вас такими дрібницями…

– Але ці дрібниці заслуговують, щоб через них турбувалися.

– Ви вже дуже серйозно до них ставитеся!

– Як же ви самі поясните це?

– Я навіть не намагаюся пояснити. Зі мною ще ніколи в житті не траплялося нічого безглуздішого та дивнішого.

– Дивнішого?.. Авжеж, це, мабуть, так, – задумливо промовив Шерлок.

– А що ви самі про це скажете?

– Я, власне кажучи, ще нічого не розумію. Історія дуже заплутана, сер Генрі. Якщо її зв’язати зі смертю вашого дядька, то з тих п’ятисот найсерйозніших справ, які мені доводилося розплутувати, ця буде, мабуть, найскладнішою. Але у мене в руках є певні нитки, й одна з них неодмінно має привести нас до розгадки. Ми можемо витратити зайвий час, вхопившись не за ту нитку, за яку слід, але рано чи пізно знайдемо і потрібну.

Ми дуже приємно провели час за сніданком, лише побіжно торкнувшись тих питань, що звели нас чотирьох разом.

І Голмс тільки тоді дізнався про подальші плани Баскервіля, коли вся наша компанія перейшла до нього в номер.

– Я поїду в Баскервіль-хол.

– Коли?

– Наприкінці тижня.

– Вважаю ваше рішення правильним, – погодився Голмс. – Тепер у мене вже немає жодних сумнівів у тому, що в Лондоні за вами встановили стеження. Але в такому великому місті важко з’ясувати, що це за люди і що їм від вас треба. Якщо вони діють із лихими намірами, вам загрожує небезпека, якій ми не в змозі запобігти… Докторе Мортімер, ви знаєте, що сьогодні вранці, коли ви від мене вийшли, за вами стежили?

Медик так і підскочив на місці:

– Стежили? Хто?

– Ось цього я, на жаль, не можу сказати. Серед ваших сусідів або знайомих у Дартмурі є хтось із густою чорною бородою?

– Ні… втім, стривайте… Ну, звісно… У дворецького сера Чарльза, Беррімора, є густа чорна борода.

– Гм! А де він зараз?

– У Баскервіль-холі. Будинок залишили на його опіку.