Артур Конан Дойл - Собака Баскервілів. Долина страху

– Треба перевірити, чи справді він там, а не в Лондоні.

– Як же це зробити?

– Дайте мені телеграфний бланк. «Чи готові до приїзду сера Генрі». Адресуємо так: «Баскервіль-хол, пану Беррімору». Де у вас там найближчий телеграф? У Ґрімпені? Чудово! Другу телеграму пошлемо в Ґрімпен на ім’я начальника контори: «Телеграму адресовану Беррімору прохання передати власні руки. Випадку відсутності направте назад готель Нортумберленд серу Генрі Баскервілю». Ось так. До вечора будемо знати, чи перебуває Беррімор на своєму посту в Девонширі, чи ні.

– Гарно, – сказав Баскервіль. – До речі, докторе Мортімер, а що за особа цей Беррімор?

– Він син покійного управителя маєтком. Це вже четверте покоління Берріморів, яке живе в Баскервіль-холі. Наскільки я знаю, він і його дружина цілком поважні люди.

– Тим не менше, – сказав сер Генрі, – жодних сумнівів, що поки Баскервіль-хол залишається без господаря, ці люди живуть там у розкошах, без турбот і клопотів.

– Чому б ні?

– Беррімор отримав щось за заповітом від сера Чарльза? – запитав Голмс.

– Він і його дружина отримали по п’ятсот фунтів.

– Гм! А вони знали про це раніше?

– Аякже. Сер Чарльз любив патякати про свої розпорядження на випадок смерті.

– Цікавий факт.

– Сподіваюся, – зронив доктор Мортімер, – що ви не станете підозрювати всіх, хто отримав щось за заповітом сера Чарльза? Мені він також залишив тисячу фунтів.

– Он як? А ще кому?

– У заповіті було зазначено багато дрібних сум різним особам і великі пожертви на благодійні цілі. Спадщина ж уся відійшла серу Генрі.

– А в яку суму її оцінюють?

– Сімсот сорок тисяч фунтів.

Шерлок здивовано звів брови.

– Я й не підозрював, що мова йде про такий величезний капітал, – пробурмотів він.

– Сер Чарльз вважався заможним чоловіком, але справжні розміри його статків з’ясувалися тільки після того, як ми ознайомилися з цінними паперами. Загальна сума спадщини сягає мільйона.

– Овва! Справді, заради такого величезного кусня можна почати й ризиковану гру. Ще одне запитання, докторе Мортімер. Припустімо, що з нашим юним приятелем щось трапиться… Гіпотеза не з приємних, але ви вже мене вибачте. Хто тоді успадкує маєток?

– Оскільки молодший брат сера Чарльза, сер Роджер, помер парубком, Баскервіль-хол перейде до віддалених родичів – Дезмондів. Джеймс Дезмонд вже немолодий чоловік, він священик і живе в Вестморленді.

– Дякую. Всі ці подробиці надзвичайно цікаві. А вам доводилося зустрічатися з паном Джеймсом Дезмондом?

– Так, він якось приїжджав до сера Чарльза. Це чоловік дуже поважний на вигляд і провадить бездоганний спосіб життя. Пригадую, що сер Чарльз хотів забезпечити його, але він відмовився від цього навідріз, не зважаючи на всі вмовляння.

– І такий скромний чоловік міг би успадкувати всі статки сера Чарльза?

– До нього перейшов би тільки маєток, позаяк гніздо вважається родовим, а гроші він отримав би лише в тому випадку, якщо б теперішній їхній власник не розпорядився ними якось інакше, що цілком можливо, бо сер Генрі має право чинити зі спадщиною все, що йому заманеться.

– А ви вже склали заповіт, сер Генрі?

– Ні, пане Голмс, мені було не до цього: адже я тільки вчора дізнався, як ідуть справи. Проте вважаю, що відторгати гроші від маєтку і титулу не можна. Точно таких же поглядів дотримувався і мій нещасний дядько. Хіба господар Баскервіль-холу зможе відновити колишню славу свого роду, якщо у нього не буде коштів на це? Ні, де будинок і земля, там мають бути і гроші.

– Дуже правильно. Отже, сер Генрі, я також вважаю, що вам треба без будь-яких зволікань їхати в Девоншир, але з одним застереженням: вас у жодному разі не можна відпускати туди самого.

– Доктор Мортімер повертається разом зі мною.

– Але у доктора Мортімера багато часу забирає практика, та й жити він буде за кілька миль від Баскервіль-холу. Ні, лікар навіть дуже прагнучи, не зможе вам допомогти. Ви маєте взяти із собою вірну людину, сер Генрі, таку, котра весь час буде при вас.

– Пане Голмс, невже ви погодитеся поїхати зі мною?

– Якщо справа дійде до кризи, я якось вирвуся до вас, але, ви самі розумієте, моя велика практика і постійні запити, що сиплються на мене з усіх боків, не дозволяють мені поїхати з Лондона на невизначений час. Зараз, наприклад, одна з найвельможніших осіб в Англії опинилася в руках шантажиста, і відвернути прийдешню катастрофу можу тільки я. Ні, мені ніяк не можна їхати в Дартмур.