Гилберт Честертон - Дзеркало судді

— Ви не хвилюйтеся, все гаразд, — поспішив запевнити отець Бравн. — Окрім мене, маркіз не бачив жодного священика. Його клерикальні переконання дуже перебільшені. Повірте, він знає, що робить. Благаю вас, не чіпайте його.

— Щоб він помер живцем і з’їхав з глузду? — закричала леді Автрем. — Щоб він жив ось так, тому що проти волі вбив людину понад чверть століття тому? Це ви називаєте християнським милосердям?

— Так, — незворушно відповідав священик, — це я називаю християнським милосердям.

— Та чого від них чекати. У цьому все християнське милосердя священиків? — сердито сказав Кокспер. — Їм аби лиш замурувати кого-небудь живцем, заморити голодом, звести з розуму постом, покаянням і страхом вічних мук!

— Справді, отче Бравне, — сказав Автрем. — Невже, по-вашому, він заслуговує такої долі? І в цьому ваше християнство?

— Отче Бравне, — серйозно сказав Мелоу, — я завжди погоджувався з вами. Але зараз я нічого не зрозумію! Невже необхідно так розплачуватися за такий злочин?

— Злочин його тяжкий, — відповідав священик.

— Нехай Господь пом’якшить ваше жорстоке серце, — сказала незнайома пані. — Я піду і поговорю з моїм женихом.

І, немовби голос її викликав духа, з сірого замку вийшов чоловік, що зупинився в мороці відкритих дверей, на самому верху довгих сходів. Чоловік був весь у чорному; звідси, знизу, було видно, що волосся його світле, а лице бліде, як у статуї.

Коли Віола Грейсон повільно рушила вгору по сходах, лорд Автрем промовив в темні вуса:

— Сподіваюся, він не образить її, як образив мою дружину.

Отець Бравн, що перебував в якомусь заціпенілому смиренні, подивився на нього і промовив:

— Вина бідного Марни дуже велика, але цього він не робив. Вашу дружину він не ображав.

— Що ви хочете сказати? — запитав Автрем.

— Він з нею незнайомий, — відповідав священик.

Поки вони говорили, висока пані піднялася по східцях, і тут усі почули воістину страшний крик:

— Моріс!..

— Що сталося? — вигукнула леді Автрем і побігла до подруги, яка похитнулася так, немов зараз полетить по кам’яних східцях. Але Віола Грейсон повільно почала спускатися вниз, зіщулившись і тремтячи.

— О, Господи, — говорила вона, — о, Господи милостивий… це не Джеймс… це Моріс!

— Мені здається, леді Автрем, — серйозно сказав священик, — вам краще забрати звідси вашу подругу.

Але десь згори пролунав голос, який міг би прозвучати із склепу, — хрипкий, невідповідно гучний, як у тих, хто багато років прожив серед птахів на незаселеному острові. Моріс, маркіз Марни, сказав:

— Стійте!

Усі застигли на місці.

— Отче Бравне, — продовжив маркіз, — перш ніж ці люди підуть, розкажіть їм усе, що я розповів вам.

— Слушна думка, — відповідав священик, — і це вам зарахується.

Маркіз сховався в замку, а отець Бравн звернувся до присутніх у замку людей.

— Так, — сказав він. — Нещасний Марни дозволив розповісти вам усе, що він розповів мені, але краще я почну із власних припущень. Я, звичайно, зрозумів одразу, що похмурі ченці — чиста нісенітниця, вичитана з книг. Іноді, дуже рідко, ми, священики, спонукаємо людину до чернецтва, але ніколи не схиляємо його до відлюдництва без чернечого правила і ніколи не виряджаємо мирянина в чернечий одяг. Проте я замислився над тим, чому ж він носить каптур і закриває обличчя. І мені здалося, що таємниця не в тому, що він зробив, а в тому, хто він.

Потім генерал дуже виразно описав мені поєдинок, і найвиразнішою в цій картині була загадкова поза Ромейна, в якій він застиг осторонь. Вона тому й була загадковою, що він застиг осторонь. Чому ця людина не кинулася до свого друга? І тут я почув одну дрібничку — генерал згадав про те, що Ромейн саме так стояв, коли чекав грому після блискавки. І я все зрозумів. Ромейн вичікував і тоді, біля моря.

— Та поєдинок закінчився! — закричав лорд Автрем. — Чого ж він чекав?

— Поєдинку, — відповів отець Бравн.

— Кажу ж вам, я все бачив! — із ще більшим хвилюванням вигукнув генерал.

— А я, — заперечив священик, — кажу вам, що ви нічого не бачили.

— Вибачте, отче, ви при тямі? — запитав генерал. — Чому ви вирішили, що я осліп?

— Тому що ви добра людина, — відповідав священик. — Господь змилосердився над вашою чистою душею і відвернув ваш погляд від беззаконня. Він звів стіну з піску і таємниці між вами і тим, що трапилося на землі крови.

— Що ж там сталося, розкажіть, — ледь вимовила леді Автрем.

— Трохи терпіння, — відповів їй священик. — Простежите за ходом моїх думок. Подумав я і про те, що Ромейн навчав Моріса прийомам свого ремесла. У мене є друг-актор, і він показував мені дуже цікавий прийом — як падати замертво.