Гилберт Честертон - Дзеркало судді

— Що ж, гаразд, — промовив він, — я нічого не хочу вам розповідати. Що ви на це скажете?

— Тоді я вам розповім, — лагідно промовив священик.

Темні очі пильно дивилися на нього, але блиску в них уже не було.

— Ви змушуєте мене, — продовжував отець Бравн, — підозрювати, що не все було так просто. Я переконаний, що маркіз так сильно страждає і так ретельно ховається не лише з любови до друга. Я не вірю, що священики хоч якось з цим пов’язані; я навіть думаю, що він не звернувся до Бога, а просто намагається полегшити совість щедрими дарами. Та одне я знаю: він не просто останній плакальник. Якщо хочете, я скажу вам, що мене в цьому переконало.

По-перше, Джеймс Мейр збирався одружуватися, але чомусь не одружився після смерти Моріса. Чи покину порядна людина жінку, сумуючи за померлим товаришем? Скоріше він шукатиме у неї розради. В усякому разі, він зв’язаний, і смерть друга жодним чином не звільняє його.

Генерал кусав темний вус; темні очі дивилися насторожено і навіть тривожно, але він не промовив ні слова.

— По-друге, — продовжував священик, похмуро дивлячись на стіл, — Джеймс Мейр питав у нареченої і її подруги, чи здатна жінка встояти перед Морісом. Чи втямили вони, що може означати таке запитання?

Генерал підвівся і став міряти кроками кімнату.

— А, на біса… — сказав він без особливого запалу.

— По-третє, — продовжував отець Бравн. — Джеймс Мейр дуже дивно тужить. Вище його сил щось чути про брата, бачити його портрети. Так буває, не перечу; це може означати, що спогад занадто тяжкий. Однак це може означати й інше.

— Ви ще довго мене гризтимете? — запитав хазяїн.

— По-четверте і по-п’яте, — спокійно промовив священик, — Моріса Мейра не ховали або ховали дуже скромно, поспіхом, хоч він і належав до знатного роду. А брат його, Джеймс, негайно поїхав за кордон, немовби втік на край світу. Тому, — з таким же спокоєм продовжував він, — коли ви звинувачуєте мою віру і протиставляєте їй чисту і досконалу любов двох братів, я дозволю собі припустити…

— Досить, — сказав лорд Автрем. — Я розповім вам, що зможу, аби ви не думали про найгірше. Вам слід знати хоча б одне: поєдинок був чесний.

— Слава Богу! — вигукнув отець Бравн.

— Вони стрілилися, — продовжив Автрем. — Можливо, це була остання дуель в Англії.

— Це набагато краще, — сказав священик. — Боже милостивий. Так, набагато краще.

— Краще, аніж ваші здогадки? — похмуро сказав хазяїн. — Ви вільні сміятися з досконалої любови, але, повірте, вона була. Джеймс обожнював кузена, вони виросли разом. Старший брат або старша сестра іноді обожнюють молодшого, особливо, коли він і справді чисте диво. У простодушного Джеймса навіть ненависть не була себелюбною. Розумієте, якщо він гнівався на когось, він думав про нього, не про себе. А бідний Моріс жив і відчував інакше. Люди тягнулися до нього, і він любив суспільство, але милувався лише собою, немов у дзеркальній залі.

Ніхто не перевершив його ні в спорті, ні в мистецтвах; він майже завжди перемагав і легко приймав перемогу. Але якщо йому випадало програти, та легкість кудись зникала. Поразок він не терпів. Чи варто розповідати вам, якої прикрости завдали йому заручини Джеймса? Залишитися осторонь він просто не міг. Джеймс перевершував його лише в одному — він стріляв набагато краще. Так сталася трагедія.

— Точніше, так вона почалася, — сказав священик. — Так почалися страждання того, хто залишився живим. Мені здається, тут можна обійтися і без зловісних ченців.

— А мені здається, — сказав генерал, — що Джеймс страждає більше, ніж треба. Звичайно, біда чимала, але билися вони чесно. Крім того, це Моріс змусив його стрілитися.

— Звідки вам це відомо? — здивовано запитав священик.

— Я все бачив, — сумно відповів Автрем. — Я був секундантом у Джеймса, і Моріс на моїх очах впав замертво.

— Будь ласка, розкажіть мені все, — задумливо промовив священик. — Хто був секундантом у Моріса?

— Х’юго Ромейн, знаменитий актор, — похмуро відповів генерал. — Моріс захоплювався сценою і брав у нього уроки. Ромейн уже й тоді був відомий, але ще не зіп’явся на ноги, і Моріс давав йому гроші. Тепер цей актор багатший від аристократа, проте в ті часи він залежав від багатого учня. Тому ми не знаємо, як він поставився до сварки — він міг не схвалювати її і вимушено погодитися. Стрілилися на англійський манер, у кожного був один секундант. Я хотів ще покликати лікаря, але Моріс відмовився. Він сказав мені: «Чим менше народу дізнається, тим краще. Крім того, в селі є лікар. У нього прекрасний кінь, і якщо буде потреба, він миттю прискакає». Ми знали, що Моріс ризикує більше — як вам уже відомо, стріляв він кепсько, — і погодилися. Супротивники зійшлися на піску, біля моря, на східному узбережжі Шотландії. Між ними і селом лежали дюни — глуха стіна, поросла рідкими кущиками трави. До моря ми вийшли через вузький, звивистий прохід. Так і бачу мертвотно-жовту смугу, а за нею, вздовж самої води, — вузьку, мертвотно-червону, немов відсвіт крови.