Агата Кристи - Убивство на полі для гольфу

— З її допомогою вона мала втекти, — сказав мій друг. — Через вікно, поки ми ломилися б у двері. Але де ж вона?

Дівчина відступила й показала на фігуру, яка лежала на підлозі, закутана в темну шаль, що прикривала обличчя.

— Мертва?

Попелюшка кивнула.

— Думаю, так. Ударилася головою об мармурову камінну полицю.

— Хто ж це? — закричав я.

— Убивця Рено, Гастінґсе. Яка могла стати вбивцею мадам Рено.

Я спантеличено опустився на коліна, підняв шаль і з жахом побачив під нею вродливе обличчя Марти Добрей!

Подальші події тієї ночі змішалися у моїй пам’яті. Пуаро, здавалося, не чув моїх настирливих запитань. Він сварився з Франсуазою, бо служниця не повідомила його про зміну спальні місіс Рено.

Я вхопив його за плече й повернув до себе, сподіваючись нарешті достукатися до свого друга.

— Невже ви не знали про це? — дивувався я. — Адже ви сьогодні піднімалися до місіс Рено!

Детектив нарешті зволив приділити мені краплю уваги.

— Вона лежала на дивані у своєму будуарі, — пояснив він.

— Але мсьє, — захищалася служниця, — мадам перейшла в цю кімнату одразу після першого злочину. Вона не могла спати там, де її тривожили спогади!

— То чому ж мене про це не повідомили? — закричав Пуаро, грюкаючи кулаком по столу. Здається, він вирішив затіяти першокласну істерику. — Поясніть: чому! мене! про! це! не! повідомили! Ви стара дурепа, а Леоні з Денізою нічим не кращі! Ви всі троє дурепи! Через вашу дурість мадам мало не померла! Якби не ця відважна дівчинка…

Він урвав свою тираду, знайшов очима Попелюшку, яка дбайливо схилилася над місіс Рено, підскочив до неї і обняв із істинно галльською пристрастю, аж мене вкололи ревнощі.

Із трансу мене вивела команда Пуаро привести до місіс Рено лікаря, і то негайно. Після того треба викликати поліцію. А потім чоловічок додав, на моє обурення:

— Можете сюди не вертатися. Я надто зайнятий, щоб пояснювати вам усе, а мадемуазель побуде garde-malade [84] .

Я вийшов, намагаючись не ображатися. Виконавши всі доручення, повернувся в готель, ліг і зізнався собі, що геть нічого не розумію. Нічні події здавалися неймовірною фантасмагорією. Ніхто не міг нічого мені пояснити. Ніхто мене навіть не чув. Я сердито покрутився з боку на бік, а потім, виснажений, заснув.

Коли прокинувся, сонце світило крізь відчинені навстіж вікна, а біля мого ліжка сидів охайно вбраний і усміхнений Пуаро.

— Enfin ви прокинулися! Ох і любите ж ви поспати, Гастінґсе. До вашого відома, зараз майже одинадцята.

Я застогнав і обхопив голову руками.

— Мені наснився кошмар, — сказав я. — Про те, що ми знайшли тіло Марти Добрей у кімнаті місіс Рено і що ви назвали її вбивцею містера Рено!

— Вам це не наснилося. Усе правда.

— Але ж хіба не Белла Дювін убила містера Рено?

— Ні, Гастінґсе, не вона. Дівчина сказала, що вбила — але тільки для того, щоб урятувати коханого від гільйотини.

— Невже?

— Пригадайте історію, яку нам розповів Джек Рено. Вони з дівчиною одночасно підійшли до тіла, і кожен вважав іншого вбивцею. Дівчина подивилася на Джека з жахом, а потім утекла. А коли почула, що його звинуватили в убивстві, вирішила взяти провину на себе, щоб урятувати коханого від вірної смерті.

Мій друг відкинувся на спинку стільця і за звичкою склав на колінах руки.

— Мені не подобалася розв’язка цього злочину, — задумливо промовив він. — Увесь час я мав відчуття, що це холоднокровно здійснений злочин і що скоїла його людина, яка чітко розуміла, що робить, уміло скориставшись історією мсьє Рено, щоб збити зі сліду поліцію. Видатний злочинець (я вже це казав!) завжди діє дуже просто.

Я кивнув.

— Якщо моя теорія була правильна, вбивця мав добре знати плани мсьє Рено. Тут ми найперше згадуємо про місіс Рено, але факти не підтверджують підозри про її вину. Невже хтось іще міг знати про хитрий задум Рено? Так. Від самої Марти Добрей ми дізналися, що вона чула суперечку мсьє Рено з волоцюгою. Якщо вона чула її, то могла почути й усе інше, особливо якщо мсьє й мадам Рено мали необережність обговорювати плани на лавочці біля живоплоту. Згадайте, як легко ви підслухали з того місця розмову між Мартою і Джеком Рено.

— Але який мотив був у Марти для вбивства містера Рено? — здивовано запитав я.

— Який мотив? Гроші, звісно! Рено був мільйонером, і після його смерті (на переконання Марти і Джека) половина статку мала перейти до сина.