Агата Кристи - Убивство на полі для гольфу

Пуаро швидко заспокоїв Джека.

— Ні-ні, мсьє. За це не бійтеся. Колись я вам усе поясню. Насправді там була цікава історія. А зараз чи не могли б ви нам розповісти, що трапилося тієї ночі з вами?

— Розповідати майже немає чого. Я приїхав із Шербура, як уже вам казав, щоб побачитися з Мартою перед тим, як їхати на інший край світу. Потяг запізнився, і я вирішив зрізати через поле для гольфу. Так можна було легко дістатися до саду вілли «Маргарита». Я вже майже дійшов, коли…

Юнак зупинився й надсадно видихнув.

— Слухаємо вас.

— Я почув нажаханий скрик. Неголосний, більше схожий на здушене зітхання. Але звук мене налякав. Я зупинився як вкопаний, а потім визирнув з-за куща. Світив місяць. Я побачив могилу — а в ній лежало тіло, зі спини стирчав кинджал. Тоді я підвів очі… й побачив її . Вона дивилася на мене так, ніби привида побачила — мабуть, спершу вона й подумала, що я привид. Її обличчя перекривилося від жаху. А потім вона заверещала, розвернулася й кинулася тікати.

Джек замовк, намагаючись опанувати себе.

— Що було далі? — м’яко запитав детектив.

— Правду кажучи, не знаю. Якийсь час я стояв там, приголомшений, а потім зрозумів, що треба якнайшвидше забиратися геть. Мені навіть на думку не спадало, що хтось може підозрювати мене, але я боявся, що мене змусять свідчити проти Белли. Я пішки дійшов до Сент-Бове, як уже казав вам, найняв там автомобіль і поїхав назад у Шербур.

Раптом у двері постукали: слуга приніс телеграму й передав її Стонорові. Той прочитав текст і підвівся.

— Місіс Рено отямилася, — повідомив він.

— О! — Пуаро негайно зірвався на ноги. — Їдьмо в Мерлінвіль!

Ми швидко зібралися й вирушили. На Джекове прохання Стонор залишився, щоб допомогти Беллі Дювін. А я, мій друг і Джек Рено виїхали на автомобілі останнього.

Подорож тривала не довше ніж сорок хвилин, і коли ми вже під’їжджали до вілли, юнак запитально глянув на Пуаро.

— Чи можу я просити вас зайти першим і повідомити матері новину, що мене вже звільнили?

— А ви підете до мадемуазель Марти, так? — підморгнув бельгієць. — Авжеж, біжіть, я й сам хотів це запропонувати.

Джекові не довелося казати двічі. Він зупинив автомобіль, вистрибнув і попрямував до воріт вілли «Маргарита». Ми ж поїхали далі на віллу «Женев’єва».

— Пуаро, — сказав я, — пам’ятаєте, як ми приїхали сюди вперше? І почули новину про смерть містера Рено?

— Так-так, друже. Лише кілька днів минуло. А стільки всього відбулося відтоді, особливо з вами, mon ami !

— Пуаро, ви вже почали шукати Бел… тобто Дульсію?

— Не хвилюйтеся, Гастінґсе, я все зроблю.

— Щось довго ви відкладаєте… — забурчав я.

Пуаро змінив тему.

— Тоді все починалося, а тепер іде до кінця, — поважно мовив він і подзвонив у двері. — Та правду кажучи, такий кінець справи мені не подобається.

— Мені теж, — зітхнув я.

— Ваше невдоволення сентиментальне, Гастінґсе. Мені ж ідеться про інше. Будемо сподіватися, що до мадемуазель Белли поставляться поблажливо, до того ж Джек Рено не зміг би одружитися з обома паннами. Та я невдоволений через те, що злочин не було добре продумано й мудро організовано — так, щоб детективові було приємно його розплутувати. Жорж Конно організував чудову mise en scène [76] , але dénouement [77]— о ні! Жахлива. Дівчина в пориві злості заколола чоловіка — ну і де тут, скажіть мені, метод?

Я щиро розреготався, дивлячись на насупленого бельгійця. Аж тут двері розчахнулися. На порозі стала Франсуаза.

Пуаро сказав, що мусить негайно зустрітися з місіс Рено, і служниця провела його нагору. Я залишився у вітальні. Невдовзі мій друг повернувся. Він був на диво похмурий.

— Vous voilà [78], Гастінґсе! Sacré tonnerre! [79]На нас чекає скандал.

— Що сталося? — вигукнув я.

— Мені важко в це повірити, — задумливо мовив чоловічок, — але жінки дуже непередбачувані.

— А ось і Джек із Мартою, — визирнув я у вікно.

Пуаро вибіг надвір і зустрів юну пару.

— Не заходьте поки що, прошу. Ваша матір дуже засмучена.

— Знаю, знаю, — сказав Джек, — треба негайно до неї піти.

— Кажу вам, не йдіть. Так буде краще.

— Але ми з Мартою…

— Тільки не беріть із собою мадемуазель. Якщо ви так наполягаєте, ідіть до матері, але я піду з вами.

Раптом усі ми здригнулися: на сходах пролунав голос.

— Дякую за турботу, мсьє Пуаро, але я сама хочу чітко повідомити свою волю.

Усі вражено повернулися. Під руку з Леоні по сходах спускалася місіс Рено. Голова в неї досі була перев’язана. Покоївка, плачучи, благала господиню повернутися в ліжко.