Гилберт Честертон - Хрест із сапфірами

Він незграбно підвівся і з виразним жалем звернувся до Ройса:

— Мені страшенно прикро, шановний, та ваша розповідь цілком невдала.

— Сер, — тихенько звернулася Еліс до священика, — я могла би порозмовляти з вами наодинці?

Це тихе прохання примусило балакучого священика вийти в іншу кімнату, та перш ніж він спробував щось сказати, дівчина швидко заговорила сама і в її голосі відчувалася дивна гіркота:

— Ви розумна людина, — сказала вона, — і ви намагаєтеся врятувати Патрика, я знаю. Та це неможливо. Це темна справа, і чим більше ви з’ясуєте, тим більше буде доказів проти нещасного чоловіка, котрого я люблю.

— Чому? — запитав отець Бравн, рішуче дивлячись їй у вічі.

— Тому що, — так само рішуче відповіла дівчина, — я своїми очима бачила, як він здійснив злочин.

— Ага! — сказав отець Бравн і продовжував нерухомо стояти. — І що ж він зробив?

— Я була в цій кімнаті, — пояснювала Еліс, — двоє дверей були зачинені, та раптом я почула голос, котрого ніколи раніше не чула — це було справжнє ревіння: «Пекло! Пекло! Пекло!», це повторювалося знову й знову, а потім двері задрижали від пострілу з револьвера. Перш ніж я встигла відчинити одні й другі двері, почула ще три постріли, а коли зайшла до тієї кімнати, то побачила, що там повно диму, і револьвер в руці у мого бідного Патрика теж димів. Я побачила, як він зробив той убивчий постріл. Потім кинувся на батька, котрий перелякано притиснувся до підвіконня, вчепився в нього й намагався задушити тією мотузкою, котру закинув йому на шию, та поки вони вовтузилися, мотузка сповзла і впала до ніг батька. Потім вона затягнулася довкола однієї ноги, а Патрик, як божевільний, потягнув його. Я схопила ніж, котрий лежав на підлозі, кинулася до них, перерізала мотузку й знепритомніла.

— Зрозуміло, — сказав отець Бравн так само ввічливо. — Дякую.

Поки дівчина боролася з тягарем своїх спогадів, отець Бравн спокійно пройшов у сусідню кімнату, де були інспектор Ґільдер, Мертон і Патрик Ройс, котрий у наручниках сидів на стільці. Священик покірно звернувся до інспектора:

— Чи я міг би порозмовляти з підозрюваним у вашій присутності? І зніміть з нього ці сміховинні кайданки, бодай на хвилину.

— Він дуже сильний, — упівголоса промовив Мертон. — Чому ви хочете, щоб з нього зняли кайданки?

— Тому що я думаю, — скромно сказав священик, — що для мене буде честю потиснути його руку.

Обоє детективів остовпіли, а отець Бравн продовжував:

— Сер, ви могли б розповісти їм, як усе було?

Чоловік на стільці похитав скуйовдженою головою, а священик нетерпляче повернувся.

— Гаразд, тоді я це зроблю, — сказав він. — Людське життя важливіше від публічної репутації. Я маю намір рятувати живого, а мертві нехай ховають своїх мертвих.

Він підійшов до фатального вікна і, кліпаючи очима, продовжував:

— Я вже казав вам, що в цьому випадку у нас є надто багато зброї і лише одна смерть. А тепер я стверджую, що все це було не зброєю і це не використовували, щоб спричинити смерть. Всі ці жахливі знаряддя — петля, закривавлений ніж, револьвер — були інструментами своєрідного милосердя. Їх використали зовсім не для вбивства сера Аарона, а для того, щоб урятувати його.

— Врятувати його!? — повторив Ґільдер. — Але від кого?

— Від нього самого, — відповів отець Бравн. — Він був божевільний і намагався вчинити самогубство.

— Що? — недовірливо закричав Мертон. — А його постійна веселість, котру він визнавав?…

— Це жорстоке віровизнання, — сказав священик, дивлячись у вікно. — Чому б йому трохи не поплакати, так, як робили його предки? Плани не вдалися, його погляди стали холодними, як лід — під веселою маскою ховався холодний розум атеїста. І врешті-решт, щоб підтримувати свою репутацію веселуна, він почав випивати, хоча вже віддавна не пив. Та в непитущій людині живе страх перед алкоголізмом, така людина живе в очікуванні тих картин психологічного пекла, перед котрими застерігала інших. Цей страх передчасно й знищив бідолаху Армстронґа; сьогодні вранці він був у жахливому стані, сидів ось тут і кричав, що він у пеклі, і кричав таким божевільним голосом, що рідна донька його не впізнала. Він божевільно прагнув кінця і з надзвичайною вигадливістю порозкидав довкола себе ці знаряддя смерти — зашморг, револьвер свого приятеля, кинджал. Ройс зайшов випадково й негайно почав діяти. Він кинув ніж на килим, схопив револьвер, та у нього не було часу, щоб його розрядити, і він випустив всі шість куль у підлогу. Та самовбивця побачив ще один спосіб померти й кинувся до вікна. Рятівник зробив те, що залишалося — він схопив мотузку й намагався зв’язати руки й ноги божевільного. Ось у цей момент і вбігла нещасна дівчина і, не розуміючи, що відбувається, спробувала вивільнити батька. Спочатку вона шмагнула ножем руку бідного Ройса і тому на лезі залишилося трохи крови. Ви, звичайно ж, помітили, що коли Ройс вдарив Маґнуса, то кров на обличчі була, а от ніякої рани не було? Перш ніж знепритомніти, бідна дівчина встигла перерізати мотузку й звільнити батька, а він через оце вікно вискочив у вічність.