Гилберт Честертон - Хрест із сапфірами

— Я завжди знав, що це може статися, — голосно й нахабно сказав він. — Мій бідний старий господар кепкував з мене, тому що я ношу чорний одяг, а я завжди відповідав, що мені не потрібно буде переодягатися на його похорон.

І він руками в чорних рукавицях зробив швидкий виразний рух.

— Сержанте, — сказав інспектор Ґільдер, гнівно дивлячись на чорні рукавиці, — ви досі не одягнули наручники на цього типа? Він виглядає досить небезпечно.

— Але, сер, — відповів спантеличений сержант, — я не знаю, чи ми маємо на це право.

— Як накажете вас розуміти? — різко запитав інспектор. — Хіба ви його не заарештували?

Тонкі губи Маґнуса зневажливо розтягнулися, і в цю ж мить почувся свисток потяга, котрий ніби підтримував його насмішку.

— Ми заарештували його, — серйозно відповів сержант, — якраз тоді, коли він виходив з поліцейської дільниці в Хайґейті, де передав усі гроші свого господаря під відповідальність інспектора Робінсона.

Ґільдер подивився на слугу з величезним подивом.

— І чому ж ви це зробили? — запитав він у Маґнуса.

— Звичайно ж, тому, щоб гроші не потрапили до злочинця, — спокійно відповів той.

— Поза сумнівом, — сказав Ґільдер, — гроші сера Аарона Армстронґа були б у безпеці, якби потрапили до його сім’ї.

Останні слова інспектора зникли в шумі коліс, і потяг, колишучись і гуркочучи, проїхав повз них, та голос Маґнуса переміг цей пекельний шум, котрий так часто чути біля цього злощасного будинку, і його відповідь пролунала виразно, наче удари дзвонів:

— У мене немає підстав довіряти сім’ї сера Аарона.

Всі присутні завмерли, тому що відчули якусь примарну присутність когось нового; і Мертон зовсім не здивувався, коли підняв голову й побачив, що з-за плеча отця Бравна виглядає бліде обличчя доньки Аарона Армстронґа. Вона ще була молода й чарівна, та її волосся втратило блиск і свіжість, а де-не-де у ньому виднілися перші ознаки сивини.

— Зважайте на те, що говорите, — грубувато сказав Ройс, — ви налякали міс Армстронґ.

— Сподіваюся, що так, — чітко вимовив слуга.

Дівчина аж затремтіла від збентеження, всі присутні також були здивовані. А Маґнус спокійно продовжував:

— Я вже якось звик, що міс Армстронґ постійно здригається. Впродовж років я спостерігаю, як нею трусить. Дехто каже, що вона тремтить від холоду, дехто вважає, що це від страху, а я ж знаю, що вона трясеться від ненависти й гніву, тих демонів, котрі сьогодні вранці врешті перемогли. Якби не я, вона вже давно би втекла зі своїм коханцем і всіма батьківськими грошима. Відколи мій бідний господар заборонив їй одружитися з цим пияком-негідником…

— Годі! — суворо зупинив його Ґільдер. — Нас не цікавлять ваші вигадки й підозри стосовно цієї родини. Якщо у вас немає якихось суттєвих свідчень, то ваші пусті ствердження.

— О! У мене є суттєві свідчення, — перебив його Маґнус, ніби відрізаючи кожне слово. — Містере інспектор, ви можете викликати мене до суду, і я скажу вам правду. А правда така: через мить після того, як закривавлений старий випав з вікна, я побіг до мансарди й знайшов там його доньку, вона знепритомніла біля дверей, а в руці в неї був закривавлений кинджал. Дозвольте мені передати вам цю штукенцію.

Він вийняв із задньої кишені довгий ніж з роговим держаком і червоною плямою на лезі та ввічливо подав його сержантові. Потім відійшов назад, і щілини його очей майже зникли на товстій китайській пиці, котра аж світилася від посмішки.

Коли Мертон побачив це, йому зробилося погано, і він упівголоса сказав до Ґільдера:

— Сподіваюся, ви повірите міс Армстронґ, а не цьому типові?

Отець Бравн раптом підняв обличчя, незвично свіже, так ніби він щойно вмився.

— Так, — сказав він, випромінюючи непідроблену простодушність, — та хіба слова міс Армстронґ суперечать свідченню цього слуги?

У дівчини вирвався переляканий, різкий зойк, і всі поглянули на неї. Вона заціпеніла, ніби паралізована, лише обличчя, обрамлене тонким каштановим волоссям, залишалося живим, здивованим і збентеженим. Вона стояла так, ніби в неї на шиї затягувалася петля.

— Цей чоловік, — суворо сказав містер Ґільдер, — щойно сказав, що відразу після вбивства знайшов вас непритомну і з ножем у руці.

— Він каже правду, — відповіла Еліс.

Коли всі опам’яталися від почутого, то побачили, що Патрик Ройс схилив свою велику голову, вийшов на середину кола й промовив дивні слова:

— Ну, що ж, якщо я все одно пропав, то спершу бодай душу відведу.