Гилберт Честертон - Хрест із сапфірами

Серед груп, котрі в сутінках поволі розходилися, Валантен помітив одну пару, котра була чорніша від решти й трималася разом. Це були двоє чоловіків у сутанах. Вони виглядали такими малими, що нагадували якихось жуків, та навіть з такої віддалі Валантен помітив, що один із них набагато нижчий за іншого. Високий ішов покірно й трохи нахильцем, та було помітно, що його зріст не менше шести фунтів. Валантен стиснув зуби й кинувся вниз, нетерпляче розмахуючи ціпком. Коли відстань суттєво зменшилася й двох у чорному стало видно чітко, ніби в мікроскопі, детектив помітив ще одну деталь, котра його здивувала й котрої він водночас чекав. Ким би не був високий священик, низького він упізнав. Це був його знайомий з поїзда, приземкуватий священик з Ессекса, котрому він порадив ретельно пильнувати його коричневі пакунки.

Наразі все сходилося, деталі складалися в одне ціле. Валантена попередили, що вранці якийсь отець Бравн везтиме з Ессекса до Лондона срібний хрест, прикрашений сапфірами — дорогоцінну реліквію, котру мають намір показати іноземним священикам на конгресі. Без сумніву, це й була «срібна річ із синіми камінцями», а отець Бравн, без сумніву, був тим незграбним священиком з поїзда. Якщо все це знав Валантен, то про це міг дізнатися й Фламбо, тому що цей тип умів дізнаватися про все. Звичайно, не було нічого доброго в тому, що Фламбо почув про хрест, тому що він, напевно, вирішив украсти його — це ж найпростіше, що могло йому прийти в голову. І цілком зрозуміло, що Фламбо спокійно міг обдурити таку вівцю, як той священик з парасолькою й пакунками. Таку людину будь-хто міг затягнути навіть на Північний Полюс, і нічого дивного, що такий актор, як Фламбо, переодягнений у священика, завів того отця Бравна саме сюди. Наразі в цьому злочині все виглядало досить зрозуміло. Детектив розмірковував про священика та його безпорадність і майже почав зневажати Фламбо, котрий опустився до такої легковірної жертви. Та коли Валантен почав думати про все, що трапилося того дня, про все, що довело вигадливого Фламбо до перемоги, його розум напружено шукав розумного пояснення цих подій… і не знаходив. Що спільного між викраденням хреста з сапфірами й розлитою юшкою на шпалерах? А до чого тут переставлені цінники на горіхах і мандаринах? Або плата за ще не розбите вікно? Він зрозумів кінець переслідування, та посередині щось-таки проґавив. Коли Валантен помилявся і йому не вдавалося схопити злочинця (хоча це траплялося рідко), він однаково знаходив ключ до розв’язки. А тепер ось він знайшов злочинця, але не міг знайти ключ.

Дві постаті, котрі здалеку нагадували чорних мух, поволі просувалися зеленим схилом пагорба. Очевидно, вони розмовляли й не помічали, куди йдуть, а йшли в найвіддаленіший, дикий і тихий закуток Лугу. Їхні переслідувачі, наче мисливці під час полювання на оленя, перебігали між деревами, підкрадалися й навіть повзли у високій траві. Завдяки цій винахідливості мисливці підійшли дуже близько до своєї мети й навіть чули голоси, та не могли розібрати слів, окрім слова «розум», котре часто повторював високий дитячий голос. Раптом вони побачили перед собою урвище, краї котрого заросли чагарником, і в ту ж мить згубили з поля зору два чорні силуети. Вони з десять хвилин не могли знову натрапити на слід, потім обійшли вигин круглого пагорба й у промінні вечірнього сонця побачили чарівну картину. Під деревом стояла стара й усіма забута дерев’яна лавка. На ній сиділи двоє священиків і поважно бесідували. Прекрасні зелені й золоті відтінки темного горизонту все ще зблискували, синьо-зелений купол неба набував темніших відтінків, а зорі сяяли, ніби великі діяманти. Зробивши безшумний знак своїм помічникам, Валантен підповз до великого гіллястого дерева і, стоячи там у повній тиші, врешті почув розмову двох дивних священиків.

Він з півтори хвилини послухав, і до нього підкрався біс сумніву. Може, він марно затягнув двох англійських поліцейських у нічний закуток лугу? Двоє священиків неквапливо, мирно й благочестиво бесідували, як і належить священикам. Розмовляли про найбільш нематеріяльні богословські загадки, які тільки можна собі уявити. Приземкуватий священик з Ессекса говорив простіше, повернувши своє кругле обличчя до зірок, котрі світили все яскравіше. Його співрозмовник сидів з опущеною головою, так ніби вважав, що не гідний поглянути на них. Та більш невинну й духовну бесіду навряд чи почуєш у білому італійському монастирі чи іспанській катедрі.