Агата Кристи - Карти на стіл

– Ви забуваєте, що я не безневинна жінка, – сухо прокоментувала місіс Лоррімер. – Багато років тому, мсьє Пуаро, я вбила свого чоловіка.

Запала мовчанка.

– Зрозуміло, – сказав Пуаро. – Отже, справедливість. Справа в пошуку справедливості. Ви маєте логічний склад розуму. Ви хочете понести покарання за вчинений вами злочин. Вбивство є вбивство, і не важливо, хто в ньому жертва. Мадам, ви смілива, прониклива жінка. Але я ще раз запитую у вас: як ви можете бути абсолютно впевненою ? Звідки ви знаєте, що це саме Енн Мередіт убила містера Шайтану?

Місіс Лоррімер глибоко зітхнула. Здавалося, остання стіна її опору впала перед натиском бельгійця. Вона відповіла на його запитання легко й просто, наче дитина.

– Тому що, – сказала жінка, – я бачила, як вона це зробила.

Пуаро зайшовся раптовим сміхом. Він сміявся й не міг зупинитися, відкинувши голову назад, заливаючи всю кімнату звуком свого дзвінкого галльського реготу.

– Pardon, madame [64] Даруйте, мадам ( фр. ). , – сказав він, витираючи очі. – Не міг стриматися. Отже, ми про щось сперечаємось, висловлюємо теорії! Ставимо нескінченні запитання! Навіть вдаємося до психологічних прийомів… І весь цей час у нас під носом була людина людина, яка бачила злочин на власні очі. Благаю, розкажіть мені все, що знаєте.

– Уже було доволі пізно. Енн Мередіт саме випало бути тлумаком. Вона підвелася й заглянула в карти свого партнера, а потім пішла кудись кімнатою. То була не дуже цікава роздача, і я одразу бачила, чим вона закінчиться. Тож я не сильно зосереджувалася на картах. Коли нам уже залишалося розіграти останні три взятки, я підвела очі й поглянула в бік каміна. Там я побачила Енн Мередіт, схилену над містером Шайтаною. За мить вона вже випрямилася, але ще секундою раніше її рука лежала в нього на грудях. Це був якийсь такий дивний жест. Він і викликав моє здивування. Дівчина стала рівно, і я змогла побачити її обличчя і той швидкий погляд, який вона кинула в наш бік. Провина і страх – ось що я прочитала на її лиці. Звісно, тоді я не знала, що трапилося. Мені залишалося тільки гадати, що ж вона такого могла там робити. Але вже зовсім скоро я дізналася що.

Пуаро кивнув.

– Але Енн не знала, що ви знаєте. Вона не знала, що ви її бачили?

– Бідолашне дитя, – мовила місіс Лоррімер. – Така молода, налякана… у неї ж іще ціле життя попереду. Хіба ж дивно, що я… що я вирішила нічого не казати?

– Ні, не дивно.

– Особливо знаючи, що я… що я сама… – Вона не завершила речення, а лишень здригнулася натомість. – Не мені було її обвинувачувати. То вже мало бути завдання поліції.

– Може, й так. Але сьогодні ви вирішили зайти ще далі.

Жінка похмуро продовжила:

– Я ніколи не вирізнялася особливою чуйністю чи співчуттям. Але, мабуть, це все з’являється з віком. Запевняю вас, я рідко роблю щось із жалості.

– Жалість не завжди рухає нас у правильному напрямку, мадам. Мадемуазель Енн – така юна, така тендітна, вона скидається на боязке, перелякане дитя. Беззаперечно, дивлячись на неї, так і хочеться проявити співчуття. Але ви помиляєтеся . Сказати вам, мадам, чому міс Енн Мередіт убила містера Шайтану? А тому, що він знав, що вона раніше вбила літню жінку, в якої служила компаньйонкою. Вбила, бо стара дізналася, що дівчина краде в неї.

Обличчям місіс Лоррімер прокотилася тінь збентеження.

– Це правда, мсьє Пуаро?

– Я не маю ані найменших сумнівів щодо цього. На вигляд вона вся така ніжна й беззахисна. Де там! Це безневинне дівча насправді дуже небезпечне! Коли під загрозою її власна безпека, її власний комфорт, то вона дико й по-зрадницьки кидається в бій. Ці два злочини не стануть останніми для мадемуазель Енн. Успіх лише принесе їй більшу впевненість…

Жінка різко перебила його:

– Ви кажете жахливі речі, мсьє Пуаро. Просто жахливі!

Детектив підвівся.

– Мадам, час уже мені йти. А ви подумайте над тим, що я вам сказав.

Місіс Лоррімер мала дещо розгублений вигляд. Намагаючись відновити свій звичний самоконтроль, вона сказала:

– Якщо я вважатиму це за потрібне, то зможу заперечити, що ця розмова між нами взагалі відбулася. Пам’ятайте, що у вас немає свідків. Ті речі, які я вам щойно розповіла про побачене того вечора, – це лише наша приватна бесіда.

Пуаро відповів серйозним тоном:

– Ми не зможемо нічого зробити без вашої згоди, мадам. Але не хвилюйтеся. У мене є свої методи. Тим паче що зараз я вже знаю, в якому напрямку рухатися.