Агата Кристи - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

– Але я досі не розумію, як він примудрився підсипати отруту, – сказав Кредок. – Адже його не було в домі, коли Люсі готувала каррі.

– У такому разі не було ніякого миш’яку в каррі, – пояснила міс Марпл. – Він підсипав його в каррі потім, коли взяв його на аналіз. А миш’як він підсипав раніше в глек із коктейлем. Потім, звичайно, йому було дуже легко в його ролі лікаря отруїти Альфреда Крекенторпа й послати пігулки Гарольдові в Лондон, хоч раніше він йому сказав, що пігулки більше не потрібні. У такий спосіб він хотів усіх заплутати, щоб ніхто не подумав, ніби він мав якийсь стосунок до тих пігулок. Усі його вчинки позначені такою зухвалістю, жорстокістю та жадібністю, – закінчила свій монолог міс Марпл із таким лютим виразом обличчя, який тільки може мати пухнаста стара леді, – що я думаю, даремно держава скасувала смертну кару, бо якщо хтось і заслуговує бути повішеним, то це доктор Квімпер.

– Слухайте її, слухайте всі! – вигукнув інспектор Кредок.

– Розумієш, мені спало на думку, – провадила міс Марпл, звертаючись до подруги, – що, навіть якщо ти побачила когось тільки зі спини, то задній вигляд також має свої прикметні особливості. Я влаштувала так, щоб Елспета побачила доктора Квімпера достоту в тій позі, у якій вона побачила його в тому вагоні, тобто спиною до неї, нахиленого над жінкою, яку він тримав за горло, і я була майже переконана, що вона впізнає його або в неї вихопиться якийсь здивований вигук. І мені пощастило виконати свій невеличкий план із допомогою Люсі.

– Мушу признатися, – сказала місіс Макґілікаді, – та картина справді мене приголомшила, і я подумала: «Це він», – перш ніж змогла себе зупинити. А проте, знаєте, я не бачила обличчя того чоловіка й…

– Я страшенно боялася, щоб ти цього не сказала, Елспето, – призналася міс Марпл.

– Я хотіла сказати це, – підтвердила місіс Макґілікаді. – Я хотіла сказати, що його обличчя я, звичайно, не бачила…

– Це було б фатальною необережністю, – пояснила їй міс Марпл. – Розумієш, люба, він подумав, що ти справді його впізнала. Адже він не знав, що ти не бачила його обличчя.

– Отже, добре, що я тоді прикусила язика, – сказала місіс Макґілікаді.

– Я була сповнена рішучості не дозволити тобі сказати жодного зайвого слова, – пояснила міс Марпл.

Кредок несподівано засміявся.

– Ви просто чудова пара, – сказав він. – А що далі, міс Марпл? Яким має бути щасливий кінець? Наприклад, що станеться з бідолашною Еммою Крекенторп?

– Думаю, вона переживе цю історію з доктором Квімпером, – сказала міс Марпл. – А коли її батько помре – я не думаю, що він має таке міцне здоров’я, яким похваляється, – вона вирушить у круїз або поживе за кордоном, як Джералдіна Веб, і я сподіваюся, це принесе якийсь результат. Вона зустріне пристойнішого чоловіка, ніж доктор Квімпер.

– А що доля подарує Люсі Айлесберроу? Також весільні дзвони?

– Можливо, – сказала міс Марпл. – Я не здивувалася б.

– А кого з них вона собі обере? – запитав Дермот Кредок.

– А ви хіба не знаєте?

– Ні, не знаю, – відповів Кредок. – А ви знаєте?

– О, так, думаю, що знаю, – відповіла міс Марпл із лукавим блиском в очах.

Ідеться про події, які Аґата Крісті описала в повісті «Оголошено вбивство». ( Тут і далі примітки перекладача. )

Сіті – фінансовий центр Лондона.

Тобто близько сьомої години вечора.

Королева Єлизавета І правила Англією протягом 1558—1603 рр.

Будинок у Лондоні, у якому зберігаються копії всіх заповітів.

Калігула – римський імператор (37—41), відомий своєю жорстокістю. Був убитий змовниками.

Едуард Сповідник – Едуард ІІІ (1003—1066) – король Англії з 1042 р. аж до смерті. Згодом його було проголошено святим. Етелред Нерішучий – король Англії протягом 866—871 рр.

Ідеться про безладний відступ через Ла-Манш англійської експедиційної армії, яку в 1940 р. розгромили німці.

Вона була досить симпатичною, не більше ( фр. ).

Так називають французьку пошукову поліцію.

Дікі Роджерс – ватаг зграї злодіїв та шахраїв, які діяли в Англії в 1950-ті роки.

Тонтіна – одна з форм фінансової позики.

Лимарня – майстерня, у якій виготовляють ремінну збрую.

Королева Анна – остання з династії Стюартів – правила Англією в 1702—1714 рр.