Агата Кристи - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

– Але ж це він! – скрикнула місіс Макґілікаді. – Той самий чоловік, якого я бачила в поїзді.

З неймовірною спритністю міс Марпл вислизнула з рук доктора й підійшла до подруги.

– Я сподівалася, що ти впізнаєш його, Елспето! – сказала вона. – Ні, не кажи більш нічого. – Вона з тріумфом обернулася до доктора Квімпера. – Ви не знали, докторе, чи не так, коли душили ту жінку в поїзді, що хтось бачив, як ви це робите? Моя подруга Макґілікаді вас тоді бачила. Ви розумієте? Вона вас бачила на власні очі. Вона була в іншому поїзді, який їхав паралельно з вашим.

– Що це за чортівня? – Доктор Квімпер швидко ступив до місіс Макґілікаді, але міс Марпл перепинила йому шлях, ставши між нею й ним.

– Атож, – сказала міс Марпл. – Вона тоді бачила вас і тепер упізнала, тож вона може підтвердити, що то були ви, у суді під присягою. Я думаю, не так часто, – провадила міс Марпл своїм тихим голосом, – хтось бачить убивство на власні очі. Здебільшого знаходять якісь непрямі докази. Але в даному випадку обставини склалися незвичайно. Існує прямий свідок убивства.

– Ти клятуща стара карга! – вигукнув доктор Квімпер. Він кинувся на міс Марпл, але цього разу вже Седрік схопив його за плече.

– Отже, це ти диявольський убивця? – сказав Седрік, обкрутивши його обличчям до себе. – Ти ніколи мені не подобався, і я вважав тебе бридким суб’єктом, але, знає Бог, я ніколи не підозрював тебе в убивстві.

Браєн Істлі швидко прийшов на допомогу Седрікові. Інспектор Кредок та інспектор Бейкон увійшли до вітальні крізь бічні двері.

– Докторе Квімпер, – сказав Бейкон, – я мушу попередити вас, що…

– Ідіть ви до чортів зі своїм попередженням, – сказав доктор Квімпер. – Невже ви думаєте, хтось повірить тому, що базікають ці дві схиблені старі відьми? Хто коли чув ці теревені про вбивство в поїзді?

Міс Марпл сказала:

– Елспета Макґілікаді повідомила в поліцію про вбивство, яке вона бачила двадцятого грудня, й описала прикмети вбивці.

Доктор Квімпер несподівано стенув плечима.

– Треба ж було, щоб мені отак по-диявольському не пощастило, – сказав він.

– Але ж… – почала міссіс Макґілікаді.

– Мовчи, Елспето, – сказала міс Марпл.

– Чому б це я мав убивати цілком чужу мені жінку? – різко запитав доктор Квімпер.

– Не чужу, – заперечив інспектор Кредок. – Вона була вашою дружиною.

– Отже, ви переконалися, – сказала міс Марпл, – що справа виявилася надзвичайно простою. Найпростіший і найчастіший вид злочину. Існує так багато чоловіків, які вбивають своїх дружин.

Місіс Макґілікаді подивилася на міс Марпл та на інспектора Кредока.

– Я була б вам дуже вдячна, якби ви бодай трохи розповіли мені про суть цієї справи.

– Він побачив для себе шанс, – сказала міс Марпл, – одружитися з дуже багатою жінкою, Еммою Крекенторп. Але він не міг одружитися з нею, бо вже мав дружину. Вони жили окремо багато років, але вона не хотіла давати йому розлучення. Ці відомості збігалися з тим, що інспектор Кредок розповів мені про дівчину, яка називала себе Анною Стравинською. Вона розповіла подругам, що має чоловіка-англійця, а крім того, її вважали дуже ревною католичкою. Одружившись з Еммою, доктор Квімпер ризикував бути звинуваченим у двоєженстві, тому, будучи чоловіком жорстоким і холоднокровним, вирішив позбутися своєї дружини. Думка вбити її в поїзді, а потім заховати труп у саркофазі, що стояв у коморі, була надзвичайно вдалою. Він вирішив, що скоєне в такий спосіб убивство буде пов’язане з родиною Крекенторпів. Перед убивством він написав листа Еммі нібито від імені дівчини Мартіни, з якою Едмунд Крекенторп хотів одружитися. Бо Емма все розповіла про свого брата докторові Квімперу. Потім, обравши слушну хвилину, він намовив її піти до поліції й розповісти там про листа, якого вона нібито одержала від Мартіни. Він хотів, щоб мертву жінку впізнали як Мартіну. Думаю, він також якось довідався про те, що паризька поліція стала наводити довідки про Анну Стравинську, а тому підлаштував так, що вона нібито надіслала своїм подругам листа з Ямайки.

Йому було неважко влаштувати зустріч зі своєю дружиною в Лондоні, переконати її в тому, що він хоче помиритися з нею й запрошує її поїхати з ним і «познайомитися з його родиною». Ну, а про його подальші дії, то не тільки говорити, а й думати про них не хочеться. Він, безперечно, дуже жадібний чоловік. Коли він подумав про оподаткування й про те, скільки грошей йому доведеться віддати державі, то став міркувати, як би збільшити свій капітал. Можливо, він думав про це ще до того, як вирішив убити дружину. Хай там як, а він став поширювати чутки, ніби хтось намагається отруїти старого містера Крекенторпа, щоб підготувати для себе ґрунт, а тоді підсипав миш’яку всій родині. Небагато, звичайно, бо не хотів, щоб старий містер Крекенторп помер раніше за інших.