Аґата Крісті - Таємнича пригода в Стайлзі

– Не зовсім зрозуміло, чому вони намагалися скинути вину на Джона, – зауважив я. – Набагато простіше звинуватити в злочині Лоуренса.

– Так, то була чиста випадковість. Усі свідчення проти Лоуренса з’явилися цілком несподівано. Це, мабуть, дуже дратувало пару інтриганів.

– Його поведінка була невідповідна, – задумливо зауважив я.

– Так. Ви розумієте, що за цим стояло?

– Ні.

– Це ж очевидно: він вірив у те, що мадемуазель Синтія була винною в злочині.

– Ні, – вражено вигукнув я. – Неможливо!

– Можливо. Я теж розглядав таку версію. Саме тому й поставив містерові Веллзу те перше запитання про заповіт. Потім: вона готувала снодійне з бромідом, вдало переодягалася чоловіком, як нам розповіла Доркас. Насправді, проти неї було більше доказів, ніж проти будь-кого іншого.

– Ви жартуєте, Пуаро!

– Ні. Сказати вам, що змусило збліднути мсьє Лоуренса, коли він уперше ввійшов у кімнату матері тієї фатальної ночі? У той час, коли його мама лежала там, очевидно отруєна, він побачив через ваше плече, що двері до кімнати мадемуазель Синтії не замкнені.

– Але він стверджував, що вони були замкнені! – вигукнув я.

– Точно, – сухо промовив Пуаро. – І саме це підтвердило мої підозри, що таки не були. Він прикривав мадемуазель Синтію.

– Але навіщо йому її прикривати?

– Бо він у неї закоханий.

Я засміявся.

– Отут, Пуаро, ви помиляєтесь! Я точно знаю, що він далекий від того, щоб кохати її, вона йому зовсім не подобається.

– Хто вам таке сказав, mon ami ?

– Сама Синтія.

– La pauvre petite! [31] Бідолашна! ( фр. ) І вона була засмучена?

– Сказала, що їй байдуже.

– Тоді їй далеко не байдуже, – зауважив Пуаро. – Вони такі – les femmes! [32] Жінки! ( фр. )

– Те, що ви говорите про Лоуренса, є для мене великою несподіванкою, – сказав я.

– Але чому? Це було найбільш очевидно. Хіба мсьє Лоуренс не морщив обличчя щоразу, коли мадемуазель Синтія говорила та сміялася з його братом? Він убив у свою довгу голову, що мадемуазель Синтія закохана в мсьє Джона. Увійшовши в кімнату матері й побачивши, що її, очевидно, отруїли, мсьє Лоуренс дійшов висновку, що мадемуазель Синтія щось про це знає. Майже впав у відчай. Пам’ятаючи, що попередньої ночі вона піднімалася разом із мамою, він ногою розтрощив чашку з-під кави на друзки, щоб не було жодного шансу перевірити її вміст. Саме тому він наполегливо й зовсім марно підтримував теорію «смерті з природних причин».

– А як щодо «ще однієї кавової чашки»?

– Я був певен того, що її заховала місіс Кавендіш, але мені потрібно було переконатися. Мсьє Лоуренс зовсім не знав, що я маю на увазі; але, поміркувавши, він дійшов висновку, що, як зможе десь знайти додаткову кавову чашку, його кохана буде поза підозрою. І він не помилився.

– Ще одне. Що хотіла сказати місіс Інґлторп своїми останніми словами?

– Вони, звісно, були звинуваченнями проти її чоловіка.

– Оце так, Пуаро, – зітхнувши, мовив я. – Гадаю, ви все мені пояснили. Я радий, що все закінчилося таки щасливо. Навіть Джон і його дружина примирилися.

– Завдяки мені.

– Тобто, завдяки вам?

– Мій любий друже, ви усвідомлюєте, що тільки судовий процес об’єднав їх знову? У тому, що Джон Кавендіш усе ще кохає свою дружину, я був упевнений. Так само як і в тому, що вона кохає його. Але вони дуже віддалилися. Це все трапилося через непорозуміння. Вона вийшла за нього не кохаючи. Чоловік це знав. Він по-своєму дуже вразливий і не нав’язував би себе, якби Мері не хотіла. Коли він відступився, у ній прокинулося кохання. Але вони обоє надзвичайно горді, та їхня непохитна гордість тримала їх на віддалі. Чоловік закрутив роман із місіс Райкес, а жінка навмисне розвивала дружбу з доктором Бауерстайном. Пригадуєте день арешту Джона Кавендіша, коли ви знайшли мене в роздумах про велике рішення?

– Так, я цілком розумів вашу проблему.

– Пробачте, mon ami , але ви навіть найменшого поняття не мали. Я намагався вирішити: варто чи ні виправдати Джона Кавендіша відразу. Я міг би його виправдати – хоча справжніх злочинців тоді могли б не звинуватити. Вони нічого не запідозрили в моєму ставленні аж до останнього моменту – це частково пояснює мій успіх.

– Ви маєте на увазі, що могли б урятувати Джона Кавендіша від притягнення до суду?

– Так, мій друже. Але я, зрештою, зробив вибір на користь «жіночого щастя». Нічого, окрім великої небезпеки, крізь яку вони пройшли, не могло б об’єднати ці дві горді душі знову.